Не звикайте, люди, до війни, Не часи снопи складати в копи, Нам не вибачать ні доньки, ні сини, Коли ми їм лишимо окопи… Світ за очі – то від себе біг, Хоч би де, не будемо ми рідні, Тишком-нишком жити серед бліх, - Козаки тулитися – не гідні… Не усі народжені з мечем, Але ми є сестрами й братами, Тому воїнів надійності плечем Маємо підтримати щитами… Запал душ тихенько з часом згас, Море страху, віє вітер втому, Та на фронт не зник дороговказ І багато… не прийде додому… Не звикайте, люди, до війни, Не пройде вона сама собою, Вистоїмо, ми ж бо – не вони, Та не буде миру без двобою… І ніхто за нас не стане в стрій, Не зведе міцні затишні стіни, Оси бджолам не боронять рій, Їм байдужі сот життєві ціни… Знаю, важко, в мороці тривог Засинати з мрією про завтра, Бог із нами, та без віри – Бог – Марна суть, зневіри марна трата… Гине цвіт на фронті без вини, Дайте сил, свою краплину дайте, Не звикайте, люди, до війни, Ми за себе б’ємось, пам’ятайте…
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
leskiv: Мені сподобався ваш вірш щирістю, відвертістю. Але маю сказати, що на старості років, попри всі негаразди, які в мене бувають, мені не вистачає лише одного: життя без війни у цій країні.
та
у Вас 
0
