Чорна птахо з туманом на крилах,
Як ти впала сюди з висоти?
Що ти хочеш для неба знайти
На занедбаних
тлінних могилах?
Посхилялись трухляві хрести,
Як пророки, позбавлені сили.
Потомилися. Їм не дійти.
Вже й молитви свої погубили.
Може, й справді є кращі світи?
Потомилися. Їм не дійти. (Валентина Савелюк)
Може, птаха насправді не чорна? Чорнота її - тіні з могил, Що вповзають в пір'їни між крил Цим туманом пекельно-потворним, Поглинають її ясно-лик , Витравляючи пам'ять про вічне, Забуттям її душу калічать, Витискають життя з неї сік...
Вже й хрести на могилах, мов тлін, Все здається у мороку власті - Диво-птаха змагається з Часом, Проганяючи тіні провин. Ми усі на межі світло-тінь, Хтось уже й над пітьмою зависнув... Глянь, промінчик у мороці блиснув, Кращий світ душу жде на спочин!
Що пророчать зотлілі хрести І про що їх молитви безмовні? Диво-птаха під неба покровом Досі марить про кращі світи...
|