ЕФІРНА НИТКА

Ти музику чуєш в напоєних небом струмках,
мовчанні симфоній,
солодкім полоні у маревах свого безсоння,
в якім безборонна,
у рідних, коханих руках.
Зриваєшся в світло. Шалено пульсує у венах
прозріння і вище,
уже не лякають вчорашніх надій попелища,
а сни твої віщі
пронизують темінь.
Крізь нас пролітають усі непокірні вітри,
бентежать уяву,
розбуджують трави, що ніжаться в сонці ласкавім,
на ранок зростають
в нестримності рим.
Встеляєш словами, що линуть з небесних осель,
стежину до серця,
яке крізь моря й океани до тебе озветься
у ритмі інерцій
весняних новел.
На кінчику пензля незримого Майстра згори
краплина бажання,
яке розцвіте в твоїм серці у лоні світання,
неначе останній
безумного шалу порив...