Історій дивних є багато, В них є і правда і брехня, Та ця,що хочу розказати, У нашому селі була.
* * * Ще здавна люди говорили, Що на самім краю села, В старій хатині при долині, Одна сім”я колись жила.
Був чоловік,мав жінку й діти, Багато було діточок. Не раз не мали що і з”їсти, А з батька не великий толк.
Нап”ється, й на колінах лізе, І тільки лиш через поріг, Злий,мов розпечене залізо, В руках посвистує батіг.
Б”є жінку та на діти лає, Із дому гонить їх в пітьмах, А жінка діти пригортає, Біжать із дому в сорочках.
Сплять у сусідів,де прийдеться, Їдять-що люди подадуть. А жінка плаче,серце рветься. Ох що ж їй діять? Як же буть?
Та тут сусідка,не зна звідки, Мов та сорока на хвості, Несе до жінки добру вістку, що горю можна помогти:
-Я маю в місті Чорториї, знайомого ворожбита, він дуже сильно чародіє. На нього лиш надія вся,
що він твоїй біді поможе, і чоловікові твомУ, він відворожить зло негоже. Як йти до нього? Я скажУ!
Пустилась в путь раненько жінка, Вже вийшла майже за село, Й заплакала,згадавши,гірко, Як добре їм колись жилось.
Як одружились з чоловіком, Як мріяли про діточок... -Ото ,проклята та горілка... Так йшла вона за кроком крок.
І вже під самий самий вечір, Дібралася вона в село, Що Чорториєю зоветься: -Ну Слава Богу,ось воно!
Питалася в людей прохожих, Де хата того чаклуна, І так вона з приходом ночі, До нього на поріг прийшла.
РозповілА вона старому, Про горе у своїй сім”ї, Як чоловік із хати гонить, Як п”яний б”є дітей,її,
та старець мовив:”Не журися, до ранку ти тепер поспи, а досвіт сонця не барися, як лиш гукну,будемо йти”.
Де йти,вона не розуміла, Та буде так,як скаже дід, Уже на все вона готова, Лиш щоб у хаті був спокІй.
Так й не вдалося їй заснути, Всю ніч у думах провела, А лиш зімкнула віки,чує: "Вставай голубко,нам пора”.
Прийшли під гору,вхід в печеру, -Не бійся жінко,заходи, ось сірники,я відпочину, а ти свічки всі запали.
Лиш роздивилася навколо, свічки світити почала. І ясним світлом запалала печера-наче ожила.
Лавки розложені навколо, І кошик з прутами лози, А в центрі Хрест-святе Розп”яття, Ну а на стінах образи.
-Ти жінко бери прута в руки, вони тут,знаєш,не з простА, Ти бий,що сили,те Розп”яття, І відрікайся від Хреста.
Вона покірно взяла прута, Пішли удари по хресті, Все била,била, і незчулась, як поламала пруття всі.
Отямилась. Кінцем хустини, від поту витерла лице, А дід всміхаючись:”Втомилась?, Нічого,буде добре все,
Ти йди додому,там чекають , На тебе діти й чоловік, Куди ти ділася,не знають, До мене вернешся за рік,
Розкажеш,як ці чари діють. А в мене просьба є одна, ось тут прибилося до мене якесь замучене щеня,
то ти його бери з собою, нехай він з вами поживе, І доки житиме ,у хаті, добро та злагода буде”. * * *
Пішла додому,а щеня, За нею плЕлось всю дорогу, І враз,помітила вона, що не болять у неї ноги,
що не сумна вона іде, що думи душу не тривожать, мов забувати почала, що чоловік побити може.
Та підійшовши до воріт, очам і вірить і не вірить... В воротах чоловік стоїть у вишитій сорочці білій.
Такий він гарний,чистий весь, І так він лагідно питає: -Ганнусю, де ж ти була,де ? Я вже і думать що ,не знаю.
Ходімо в хату,змерзла ти, Втомилася мабУть з дороги? Зігрію я тобі води , і сам помию твої ноги. * * * Вже хата є нова у них, І діти всі уже жонаті, Три покоління перейшло, З тих пір у всім відомій хаті.
У них і лад, і мир ,і все, з тих пір було і є в порядку. Але й до нині там живе, те саме дідове щенятко.
| 
та
у Вас 
1
Може прозу видалити? Я прошу поради...Буду вдячна.