ПОЛОТНО - Метафізика

залишилась сама на краю біди, навіть за краєм… стільки любила і пестила, а ніхто не подав води – і в подальшому не чекаю… ні, не образа, але тверезий розмисел це: світ заклопотаний одвертає лице, як дзеркальце… за дітей ще – жевріюче молила, але … здалеку якось, ніби проз товщу, із безпросвІтного дна… що вмирала – безпрИстрасно розуміла, цілком усвідомлювала… …згорнулася на терновому одрі, як у безмежному Всесвіті – сама-одна… терпіла, приймала тілесну муку – без жодних видінь і чудес відчула – як тепла чиясь Рука лагідно узяла мене за руку… спокоєм уповила лагідність, затишок і тепло… невидиме зором світло… півдоби, кажуть, мене не було: бездиханне тіло усю ніч самотою на одрі пролЕжало – не боліло… Хто за руку тримав - і не спитала, бо знала... …розклепивши уранці повіки, побачила… полотно: воно символічною значимістю одразу глибинну свідомість вразило: у обрамленні білого прямокутника – волошково-синє, світлом насичене, тло і абсолютно точно у прямокутник вписане ідеально – ясно-червоне коло… …біла рам-ка, волошкове тло і вписане ідеально між гранями прямокутника – ясно-привітне червоне Ко-ло… у свідомість, сповиту Тишею, мов дитя у сонні байкові пелюшки – вистрелив єдиний паросток думки: ЖИТТЯ!.. …а тоді уже, слідом, прийшов розсудок з інобуття і розтлумачив, що саме дух, повернувшись передніше нього до тіла – побачив: зимовий ранок, госпітальна палата, тіло «в койці», до сходу повернуте випадково(?) лицем… перший «предметний» погляд ухопив прямокутне біле вікно – було воно синім небом задрапіроване рівномір-но, а червоне Коло проявилося - Сон-цем… …залишилося відчуття – відсутності і стертого запису на "магнітній плівці" мого внутрішнього часу: відчуття частково стертого запису – на тонесенькій плівці мОго життя… земного 16.06.2013