думав я си так, думав, і надумав. а, шо, як я напишу на своїм русинскім-білохорвацкім, західно-українскім діалекті?
а чо' нє? во так напишу, шо пру вас вс'іх думаю. а ви, хочити- читайти, а хочити- нє. міні всьо їдно!
з ранньюго дитинства памнятаю ни дужи- шось туді ся ни памнятало. я в т"ім ни винний. потім, я пішов ду шоли з моїм сусідом- хай спочиває у Бозі! але ни повизло: пурухав брудно-зилену парту, і залізла ми в pуку задирка. я плакав і твердо рішив туда більши ни йти: як там такі парти нибиспечн"і, то всьо други- тожи! я ся в т"ім ни помилив. али, всьо їдно, прийшлося йти ду тої школи. Божи! як то мині тяшко було! ручку тримати ни мів. навіть зара' ни мію. писати т"і букви дужи тяшко, а рахувати- ше тящи! прурив ставс'я в п'ятуму класі. стало легчи. дужи мині ся спудобала англійска мова. ну, так дужи, шо я залазив в кущі і читав голусно мому сус'ідуві. али то с'я ни сподобало юго мамі, бу там, в т"ій книзьці, були такі слува, шу напуминали пугані, пру які я ше туді ни знав. взнав трохи пізьніши, кули хлопц'і пучали пробувати курити і карти грати... а! ше я танцював. так. з- першуго класу. с такою дівчиную, шу ся добри вчила і тожи танцьювала зі мном. аж 8 років. а, далі, ту вуни з батьками виїхали ду міста далеко. ту вуна там баляриную стала. а я- нє. я ше на баяні грав. ну, так, пробував. чо я то так хтів- сам з ни знаю. певно, бу всі хлопці то рубили. заграв на кунцерті. як то с'я мині вдало- ни знаю. пальц'і самі худили пу тих кнопках. а гулува була як-би укремо. аж ду піаніно дуйшов. то ми ся пудобало, али ни дуже. чи то я глухуватий був, чи ритму ни чув... пиристав на баяні грати. вже виріс. діставім пударунок від вуйка- "Іліаду" Гумера. так та книшка мені с'я сподобала того Буриса Тена, шу читав я її довго, али дитально. ну те пручитани, якби в кіні видів. вс'ю Старудавн'ю Грец'ію.
а ше-м с'я пузнайомив з пуляком зі Львова. добрий такий був хлопец. пробував юйо рузуміти. і - не дармо. бу, як бувім студентом, тум ходив до гуртка польскуї мови. а ше-м потім рубив переклади. во, так буває- знаєш мову, то значи, єнзик, али вуни тибе ни люблят: питаютс'я і питаютс'я, чи маєш родину в Польщі. типер маю. а! ше в шкільному хорі с'півав, бу заставляли. с тих рад'янс'ких пісень, ту вже ніц ни памнятаю. але, потім, кули був викладачем, то тожи в хорі с'півав. навіть ми грамуту дали. а ше, я любив всі книшки читати. так, якого пись'менника вчили, ту купляв їх (вуни туді дишеві були- по 60-70 купійок, ду рубля), і всі т"і вибран"і твори перечитував. а, потім, писав твори аж на ц'ілий зошит. вчитилька ся злила. то мині дужи дупумугло, як вже пу суруківці став писати ду амириканьськуї газети. пу-українсь'ки. типер вже ду них ни пишу. пиристав чириз сімью. тепер пишу вірші. ни вірити- пручитайти. я типер- пует аж двох американьських асуціацій. ліпше ни дуріт, бу напишу на вас злого і пугануго вірша! Іван Петришин, ААП, ПСШІ. певно- пу-русиньску- ни знаю.
так. стилістика. ви, мабуть, помітили, що в українських західних діалектах, "я" вживається частіше, ніж у вишколеній літературній мові. це- філософія світосприйняття: " я бачу світ", "я відчуваю"... це- зовсім не егоїзм. це- стиль просторіччя. дякую за коментар. commentarii bellum poeticum.
Цікава писанина і хоч я із західної України, знаючи свої діалекти, такого не чула. Дається в знаки "русинско-білохорвацка". Ви щось грозилися про нас написати, а написали про себе, чи я чогось не розумію?
якщо ви із Західної України, то вам відомо що існує декілька діалектів. "русинсько-білохорватська" - то жарт. я думав, що ви його зрозумієте, бо Білих Хорватів уже не має. надіявся, що і сам твір буде сприйнято, як жарт- даремно надіявся. проте, українська мова надає перевагу слову "погрожували" , а не "грозилися". та то нічого. знаєте, що мене дивує в українських критиків всього і усіх? надмірна серйозність, потреба знайти "зле" і стати, бодай, на сходинку вище від автора. яка мета цього- не знаю. підкажіть, коли на те ваша ласка. чомусь складається враження, що критики або дістають задоволення від нелюбові до авторів, або просто патологічно хворі на нелюбов. знаєте, у чому сила євреїв? у тому, що вони своїх завжди хвалять, і це допомагає вирощувати таланти і поважати самих себе як націю. українців усі цькують, бо вони навіть своїх не поважають. за дрібничку. помолюсь за ваше розуміння мого твору, який справді написаний західно-українським діалектом. з повагою Такий-Сякий.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
та
у Вас 
0
