1 Акт.
В гаю лунали гул гарматів,
А хтось до пола припадав,
Молились Богу бідні браття,
У бій кидались без ножа.
Роки минали я мужнішав,
Діди навчали гопака,
В попа я грамоти навчався,
Я мріяв саблею читати,
Списом слов'янським рахувати,
Броню у кузні та кувать.
Не знаю я чий є потомок,
Але князівське щось та є,
Кров забурлила,
Серце грає,
На саблі промені іграють,
Осман зерна знов вимагає,
Я знов той саблею іграю,
Бажаю помсти до врага.
2 Акт.
Шаровари червоні,
Що мати сшивала,
Чоботи дідовські,
Щоб вражину давить,
Я вуса крутив,
Для чого не знаю,
Я чуба чесав,
Що честь козака.
Сорочку мою всю ніч вишивали,
В дорогу нелегку мені мати дала,
Жупана надів,
Молився до Бога,
Дружину свою цілував вище лоба,
А сина молив лиш стопами іти.
Молили зостатись,
Молили вернутись,
Молили коня мого повернутись,
Я саблю в ножни,
Списа до плеча,
На Хортицю вів я галопом коня.
3 Акт.
Ріка шуміла хвилі підіймала,
Дуби гуділи жолуді кидали,
Моя душа свободи зажадала,
А розум мій лиш помсти до врага.
До вишні підійду та обійму як рідну,
Я неньку рідну лиш згадую вночі,
Гаї шуміли,
Листя облітало,
Я ніжно притулюсь до рідної землі,
В хустину наберу землі я української,
Бо відпливаю в чужії я края.
Я ворот приверну,
До себе до обличчя,
Я сонцю посміхнусь,
Щоб гріло лиш мене,
Вся випливає Хортиця до землі османської,
Вся Хортиця пливе із саблею в ножнах.
4 Акт.
Штурмують Анкару із злобою у грудях,
Із злобою в душі,
Наші з вами рідні,
Українські козаки,
Там кров моя вскипала,
Кидався за списа,
Там кров моя іграла з мушкетом штурмував,
В бою собі я рівним я неньку там згадав,
Флотилія гетьманська розбила правий берег,
А Гайдамаки в чайках на нього штурмувать.
Згадав я землю рідну,
Згадав своїх батьків,
Згадав свою слов'янську імперію дідів.
|
у Вас 
0
