|
Я часто чую крізь стіну,
Як діток будять з поза ранку
Та не піснями молитов,
А криком й навіть звуком палки…
Невже просилися на світ
О ті от діти-янголята,
Щоби жорстоким був їх вік
І так «любила» рідна мати?
Що коїться у нас навкруг?
Невже такому нас навчали,
Брудною лайкою щоб так
Мами на діток от кричали?
Де ласка, серця ніжний стук?
Де та молитва на світанку,
Якою прадід нас навчав,
А чи бабуся ту от «мамку»?
Усе забрали в нас тоді
Як повалили наші храми
Як куполи й хрести у щент
Й серця розбили оті хами…
Тепер виховують таких
Жорстоких ярих янучарів,
Що проливають кров дітей,
Свої збагачуючи клани.
То ж не дивуйтесь звідкіля
Оті «ублюдки» узялися,
Що не жаліють й матерів,
В дітей, як коршуни впялися…
Як біснувата саранча
Людської крові «напилися»
Тому що злоба в них жива,
Якою в мами запаслися…
9 12 2013
| 
у Вас 