Пусто сьогодні у брамах світильні.
Стільці задвинуті далеко під стіл.
Можливо, були ті часи, що шуміло
тут як у жорнилі,
Та твій формуляр вже давно онімів.
Не поповнені фонди - як в головах пусто,
Віхи історії не витрумують критики.
Немає про що й написати уже,
Замки зруйновані до останньої плиточки.
Тобі соромно дещо, навіть за те,
Що стревожити тишу покійну посмів.
Ти увійшов, запитав лиш привітно,
Книгу про рідну Країну свою, оксамитну.
Та переписано безліч разів ту історію бідну.
Сумно дивиться бібліотекар в твої очі,
Мов не знає і сама, що порадити тобі.
Вона просто відробляє день робочий,
Ти ж іди собі. Не змушуй їй соромитись в ганьбі.
Мнеш квиток ти свій читацький,
Розправляєш. І кладеш у шафу.
Сумно зараз споглядають твої очі.
Лиш не соромно тим, хто кроїть, не читачи, України мапу.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi:Ви знову торкнулися теми, яка є однією з найскладніших у людських стосунках - любові без взаємності, але без гіркоти, а з глибокою повагою до почуття як такого.
virchi:Ви підняли тему, яка є однією з найгостріших у нашому суспільстві - бідність людей похилого віку. Ваша поезія б'є точно в ціль, викликаючи глибоке співчуття та обуренн
у Вас