Ти думаєш, мені не страшно тут?

Ти думаєш, мені не страшно тут?
Ти думаєш: відважний, не боюся!
А я, бува, згадаю про матусю,
Коли скажені "Гради" заревуть
Над головою змореного літа -
І так захочеться тікати, бігти,
Не озираючись, туди, назад,
Де рідний дім, а не скажений "Град"!

Невже гадаєш так: що я не хочу
Удома просинатися собі,
Погожій посміхаючись добі,
Коханій задивлятися ув очі,
Хмеліючи медами почуттів,
Щасливе сонце зріти на путі...
Усе б віддав, аби лишень... не вмерти!
Сльозу з очей коханої утерти...

Не думай, що не корчаться в мені
Страхи ніколи не узріти сина!
Не гладити голівоньку і днину
Нову йому не звити в новодні.
Не простелити путівець у даль, 
Де добра доля, успіх, а не жаль
За батьком, що упав на полі бою...
О, як я думкою терзаюсь тою!

 О, як боюсь! До крику... Не гадай, 
Що я не знаю страху тут, в окопах,
Що лиш відвага селиться в "укропах",
І змога боронити рідний край!
Це так, це - перше! То ж моя земля!
Життя віддам за неї радо я!
Але буває страшно без межі,
Коли регоче "Град" і десь в душі
Зрадлива думка болем защемить:
Що можу впасти намертво за мить...

(23.10.14)