Нд, 24.11.2024, 10:59
Меню сайту
Категорії каталогу
Проза [1051]
Прозові твори друкуються тільки тут
Відеовірші [134]
Аудіовірші [49]
Українцям [2699]
Вірш-пісня [546]
Вірші про Україну [1482]
Вірші про рідний край [808]
Вірші про мову [270]
Збірки поезії, поеми [112]
Абетка [23]
Акровірш [32]
Байка [108]
Загадки [15]
Верлібр [144]
Елегія [51]
Історичні вірші [290]
Вірш-усмішка [999]
Вірші про сім'ю [402]
Вірші про рідню [152]
Вірші про жінок [663]
Вірші про чоловіків [111]
Вірші про військових, армію [211]
Вірші про Перемогу, війну [415]
Вірші про кохання [3388]
Вірші про друзів [715]
Вірш-казка [132]
Казка (проза) [29]
Проза для та про дітей [19]
Вірші для дітей [334]
Вірші про дитинство [323]
Вірші про навчання [59]
Вірші про професію [83]
Вірші про eмiгрантів [147]
Вірші в перекладі [708]
Вірші про свята [203]
Вірші про спорт [18]
Вірші про природу [1224]
Вірш-тост, вірш-привітання [121]
Для мене поезія - це [191]
Поети [275]
Поетична майстерня [51]
Оповідання, про поетів, творчість [24]
Релігія [316]
Щастя - ... [600]
Жінка - ... [263]
Життя... [4484]
Філософам [1308]
Громадянину [909]
Метафізика [157]
Опитування для Вас:
Чи потрібен цей модуль
Всего ответов: 355

ШЛЯХ до ТВОРУ:  

         
Вірші/статті категорії та розділи української поезії, українська проза
    Твори за тематикою категорії та розділи української поезії, українська проза Вірші про Україну
 

Банальні думки про Батьківщину

Чом нещасна ти і бідна,
Україно незалежна,
На багатство чом безплідна
І на бідність чом безмежна?
 
Хто зробив тебе такою,
Хто обдер тебе, мов липку,
В хаті власній сиротою
Залишив, забравши й свитку?
 
Що за звірі рвані діри
В білім тілі вигризають,
І які такі вампіри
Всеньку крівцю висисають?
 
Чи ненависні ординці,
Чи з планет чужих гидота,
Чи підступнії чужинці,
Чи це чортова робота?
 
Хто? Скажи, промов – благаю –
Хто вони, оті призвідці?
І я плачу, я ридаю,
Ті призвідці – українці.
 
 Всі ті владці-властолюбці,
Бранці й ідоли наживи,
Українці-самогубці,
Що шукають лиш поживи.
 
На все ж інше їм начхати,
Про все інше їм байдуже,
Ох, амбіцій в них багато,
Ну, а розуму – не дуже.
 
То ж бо неньку-Україну
І гризуть, мов кусень сала,
Порозвішувавши піну…
А їх ненька колисала,
 
А їх ненька доглядала,
Піднімала ж бо на ноги,
Їм, як наймит, слугувала,
Милість втративши у Бога.
 
Українці, українці,
Мій народе, будь народом,
Не тремти ж бо у колінцях,
А будь гідним неньки родом.
 
Щоб була завжди вродлива
Україна незалежна,
І багата, і щаслива,
І на дні свої безмежна.
 
Народи своїх героїв,
Не колишніх, сьогоденних,
Мирних, щирих, хай і воїв, 
Лиш на розум не злиденних.
 
Владців дай не властолюбців,
Не хабарників-злодіїв,
Не одних користолюбців,
І не дурнів-лиходіїв.
 
Дай коханих Україні
І закоханих у неї,
Щоби нині у руїні
Керували не плебеї,
 
Що Вітчизну за «капусту»
Продадуть і проміняють,
В котрих розуму не густо,
А душі, то й геть не мають.
 
Стань коханою, Вкраїно,
Кожним сущим українцем,
Всіх згуртуй в одну родину,
Розуму налий по вінця
 
В кожен мозок, в кожне серце,
Хай той розум буде з нами,
І не лиш у владнім герці,
А й трудах для неньки-мами.
 
Бо Украйна є велика,
Незборима і єдина,
Вік вона не буде дика
Отака, як бачим нині.
 
Сподіваймось, вірмо, знаймо,
Українцями ж родились,
Мрії ті в серцях плекаймо,
За які ще предки бились.
 
Ні, усе ми забуваєм,
Все розтринькуємо знову,
Гнобим неньку, зобиджаєм,
Нерозумні ми, панове.
 
Бо заради чи калитки,
А чи примх, дрібниць всіляких,
Обдираємо до нитки
Україну, лобуряки.
 
Так розсердишся, бувало,
Та й просив би нас щоднини,
Щоби, знай, не забували,
Ми ж бо - діти України.
 
О, прийди, прийди, годино,
Край клади оцій напрузі,
О, проснись, моя родино,
Схаменімось, милі друзі.
 
Годі пхати до калитки
Ледь не всеньку Україну,
Годі дерти з неї свитку
І селити у руїну.
 
Люди милі, оглянімось,
Ми ж уже в лайні по вуха,
Браття, сестри, схаменімось,
Ні, ніхто, ніхто не слуха.
 
Топчуть, аж вилазять очі,
Топчуть, хто що тільки може,
Ну, а хто топтать не хоче,
Той живе за духом Божим.
 
Без душі помре господар,
Котрий ще й не народився,
І у кріслі не володар,
Як без крісла він топився
 
У безпам’ятстві й зневірі,
Лиш бруньки пускав та піну…
Рідні діти – ось ті звірі,
Що терзають Україну.
 
Гірко правду промовляти,
Легше бавить думку лжею,
Важко зло в собі шукати,
Легше десь аж за межею.
 
 Важко ворога побачить,
Перш за все в своїй персоні,
Дуже важко не пробачить,
Не лишити зло в законі.
 
Тож, на кого б не кивали,
Мов, наносить сміття в хату,
Як самі не прибирали,
То нема чого й кивати.
 
Ми ж прибрати незугарні,
Мов зібрались жити нині,
З шантрапою в буцегарні,
А не з ненькою в хатині.
 
Мов зійшлись ми від безділля
Потовкти у ступі воду,
А справляти новосілля
В іншу всяк іде господу.
 
Забуваєм, що єдина
Найдорожча завжди хата,
Там, де мешкає родина,
Де тебе родила мати.
 
Чи ж знайти колись зумієм
Ми родину в цьому світі,
Чи колись ми зрозумієм,
Що одної неньки діти.
 
Себто всі брати по крові,
Всі – багаті ми чи бідні,
Повні злості чи любові,
Чи ми західні, чи східні,
 
В церкву чи костел вчащаєм,
Чи вельможі, чи каліки,
Всі, як неньку розтерзаєм,
Згинем в безвісті навіки.
 
Всі. О, поетичне слово,
Ти то зле, а то наївне,
То булат, то трухлі дрова,
То палке, то – жах! – безслівне.
 
Ти нещасне і ти бідне,
Ти багате і пихате,
Ти безсмертне і безслідне,
Ти ледаче і завзяте,
 
Ти усяке, як Вкраїна,
Як у ній всі сущі люди,
Ти хороми і руїни,
Ти ніде і ти повсюди.
 
О, слова, отрути діти,
Вами харкаєш, як кров’ю,
Та ви зроджені в цім світі
Не чим іншим, як любов’ю.
 
Чом нещасна ти і бідна,
Україно незалежна,
Чи на слово ти безплідна,
А на глупство, то безмежна?
 
Чи Господь не тим народом
Населив степи й Карпати,
Чи не тим народ той бродом
До заможної йде хати?
 
Ох, у кожного народу
Є на долі гори й ріки,
Болота і переходи,
Час творця і час базіки.
 
Все нам треба пережити,
Все пройти, усе спізнати,
Щоб цвісти, а не прогнити,
Щоб садити й не рубати.
 
 Щоб, набивши гуль на лобі,
В усмішці ж однак зродитись,
І землі своїй в шанобі
Низько-низько поклонитись.
 
Божа воля – книги поле,
І народ на ній, як слово,
Хай же творить свою долю
З віри, прагнення й любові.
 
Знайде віру – буде жити,
Буде прагнуть – буде мати,
Та любові, щоб творити,
Боже, дай йому у хату.
 
Дай же, Боже, як піїту,
Музи нашому народу,
І свого сягне він світу,
Бо міцного ж бо є роду.
 
І позбудеться Вкраїна
На землі руїн, недолі,
Бідності, безсилля, тліну,
І неволі, і сваволі.
 
Розростеться понад світом
Віковим могутнім дубом,
І її славетні діти
Рідну неньку приголублять.
 
Певен я, все добре буде,
То чому ж тоді ридаю,
Адже в нас прекрасні люди,
В цьому сумнівів не маю.
 
Наші люди працьовиті,
Тільки… Тільки… Як сказати?
Розучилися любити,
Не навчились керувати.
 
 Чом нещасна ти і бідна,
Україно незалежна,
Чи то владці є безплідні,
Чи любов ще не належна?
 

Додав: miknech (04.02.2015) | Автор: © Михайло Нечитайло
 
Розміщено на сторінці: Вірші про Україну

Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:

Переглянули твір - 1475 чол.
 
  
  у Вас # закладок

Автору за твір:

 



Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 6
avatar
0
1 Koshkina • 13:30, 05.02.2015 [Лінк на твір]
Якщо немає у серці Бога, то  відробляти карму прийдеться....  Сонце світить всім однаково , але доля у кожного своя... У самій погані державі - є щасливі люди... Бо щастя ми шукаємо не там...
avatar
0
4 miknech • 23:21, 05.02.2015 [Лінк на твір]
Щастя заховане в нас самих, це так, але ж і держава складається з нас. Звідси висновок, як у математичній теоремі - щастя держави заховане в нас.
avatar
0
2 Asedo1949 • 16:05, 05.02.2015 [Лінк на твір]
Щиро Вам дякую за таку славну поему, за Ваше велике поетичне серце, за Вашу безмежну любов до України. Мабуть, все ж творчі люди сприймають життя не так, як простий нарід, бо їх Господь нагородив гострішим відчуттям. У мене теж є такі, ніби пророчі вірші. Твір писаний давно, але те, що в ньому написано не має року давності, бо ще довго буде актуальним. Ми всі хочемо все і зараз, але скоро казка кажеться, та не скоро діло робиться. Сьогоднішні часи показують, що щось та змінюється, не беручи до уваги війну, то ж маю надію, що успішна Україна вже не за горами. 55555
avatar
0
5 miknech • 23:23, 05.02.2015 [Лінк на твір]
І сам, пані Катерино, в те вірю. Якби не вірив, не виклав би цієї, як Ви висловились, поеми, де, проміж усіх роздумів і сумнівів прозирає перш за все віра і віра у свою землю і її народ. Дякую за увагу і співзвучність у думках.
avatar
0
3 suziria • 21:37, 05.02.2015 [Лінк на твір]
Розростеться понад світом
Віковим могутнім дубом,
І її славетні діти
Рідну неньку приголублять.
Слава Україні!
avatar
0
6 miknech • 23:25, 05.02.2015 [Лінк на твір]
Героям слава! І розростеться, розростеться-таки наша Україна, і нас приголубить, а ми її. Повинні в це вірити. Завжди і всюди, і за будь-яких умов.


Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ComForm">
avatar


ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин

(50 коментарів Ви можете переглянути на сторінці "НАШ ТОП ++")
ruhlyvy: Кожне слово в словах пана Бутусова - гірке, але повністю правдиве!

leskiv: Єдине, що залишилось в українців зараз, це - віра в Господа. Наші "друзі" знову вже вкотре зрадили нас.

leskiv: Оптимістичний, життєстверджуючий вірш. respect



     


Форма входуу
ОНЛАЙН - РОЗМОВНИК    
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ: Facebook,
    Instagram,
    Viber: 0680839579
    E-mail: vagonta@gmail.com


НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА
Copyright MyCorp © 2006 Хостинг від uCoz