Скільки вас ще поляже?
Скільки цвіту загине в бою?
А ніхто й пів слова не скаже
Усі мовчки дивляться на війну.
Постріли, танки – усе на екрані
Загиблі – герої – усе на словах.
Гнів і розпач лягає на рани
Осколки надії в материнських серцях.
«Ой сину, мій сину, не йди, повернися!»
Хрести та могили над ними лежать…
Устань Україно! Устань, подивися
Розкрий свої очі, вже досить мовчать.
Устань, витри сльози, ми плачем з тобою
Немає вже правди ніде на землі.
Паде дощ. Омиває все кров’ю
Твого цвіту, твоєї любові і твоїх синів.
«Не плач моя ненько, з колін підведися
Я більше не встану, багато землі.
Дивися у небо, ой мамо, дивися
Хмаринкою ясною посміхнуся тобі.»
Скільки вас ще поляже?
Скільки тіл ще покриє земля?
А ніхто й пів слова не скаже
Усі просто мовчать, хоча це вже війна.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi:Ви знову торкнулися теми, яка є однією з найскладніших у людських стосунках - любові без взаємності, але без гіркоти, а з глибокою повагою до почуття як такого.
virchi:Ви підняли тему, яка є однією з найгостріших у нашому суспільстві - бідність людей похилого віку. Ваша поезія б'є точно в ціль, викликаючи глибоке співчуття та обуренн
у Вас