Скільки вас ще поляже?
Скільки цвіту загине в бою?
А ніхто й пів слова не скаже
Усі мовчки дивляться на війну.
Постріли, танки – усе на екрані
Загиблі – герої – усе на словах.
Гнів і розпач лягає на рани
Осколки надії в материнських серцях.
«Ой сину, мій сину, не йди, повернися!»
Хрести та могили над ними лежать…
Устань Україно! Устань, подивися
Розкрий свої очі, вже досить мовчать.
Устань, витри сльози, ми плачем з тобою
Немає вже правди ніде на землі.
Паде дощ. Омиває все кров’ю
Твого цвіту, твоєї любові і твоїх синів.
«Не плач моя ненько, з колін підведися
Я більше не встану, багато землі.
Дивися у небо, ой мамо, дивися
Хмаринкою ясною посміхнуся тобі.»
Скільки вас ще поляже?
Скільки тіл ще покриє земля?
А ніхто й пів слова не скаже
Усі просто мовчать, хоча це вже війна.
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 1050 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
Хороший вірш, але не все в цьому світі, думаю, робиться по волі Божій. На жаль.