Скільки вас ще поляже?
Скільки цвіту загине в бою?
А ніхто й пів слова не скаже
Усі мовчки дивляться на війну.
Постріли, танки – усе на екрані
Загиблі – герої – усе на словах.
Гнів і розпач лягає на рани
Осколки надії в материнських серцях.
«Ой сину, мій сину, не йди, повернися!»
Хрести та могили над ними лежать…
Устань Україно! Устань, подивися
Розкрий свої очі, вже досить мовчать.
Устань, витри сльози, ми плачем з тобою
Немає вже правди ніде на землі.
Паде дощ. Омиває все кров’ю
Твого цвіту, твоєї любові і твоїх синів.
«Не плач моя ненько, з колін підведися
Я більше не встану, багато землі.
Дивися у небо, ой мамо, дивися
Хмаринкою ясною посміхнуся тобі.»
Скільки вас ще поляже?
Скільки тіл ще покриє земля?
А ніхто й пів слова не скаже
Усі просто мовчать, хоча це вже війна.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
Maksymovych: Дякую за коментар. Знаєте, світ був таким, є і, мабуть, залишиться. Просто нам випала доля це зрозуміти і навчитися жити з цим. Історія, на жаль чи на щастя, циклічна, і в цій історії доля нашої країн
у Вас 