Коментувати також можна з та

Пт, 20/09/19, 20:14
Меню сайту
Категорії каталогу
Проза [974]
Прозові твори друкуються тільки тут
Відеовірші [130]
Аудіовірші [49]
Українцям [2442]
Вірш-пісня [511]
Вірші про Україну [1382]
Вірші про рідний край [755]
Вірші про мову [161]
Збірки поезії, поеми [111]
Абетка [22]
Акровірш [31]
Байка [82]
Загадки [15]
Верлібр [140]
Елегія [51]
Історичні вірші [278]
Вірш-усмішка [953]
Вірші про сім'ю [378]
Вірші про рідню [137]
Вірші про жінок [639]
Вірші про чоловіків [99]
Вірші про військових, армію [176]
Вірші про Перемогу, війну [297]
Вірші про кохання [3154]
Вірші про друзів [705]
Вірш-казка [125]
Казка (проза) [25]
Проза для та про дітей [18]
Вірші для дітей [297]
Вірші про дитинство [315]
Вірші про навчання [50]
Вірші про професію [75]
Вірші про eмiгрантів [142]
Вірші в перекладі [595]
Вірші про свята [191]
Вірші про спорт [18]
Вірші про природу [1155]
Вірш-тост, вірш-привітання [90]
Для мене поезія - це [185]
Поети [264]
Поетична майстерня [51]
Оповідання, про поетів, творчість [22]
Релігія [270]
Щастя - ... [551]
Жінка - ... [244]
Життя... [3694]
Філософам [1231]
Громадянину [814]
Метафізика [136]
Опитування для Вас:
Що є загрозою розвитку української мови?
Всего ответов: 494

І як без статистики?
загрузка...
ШЛЯХ до ТВОРУ:  

         
Вірші/статті категорії та розділи української поезії, українська проза
    Твори за тематикою категорії та розділи української поезії, українська проза Вірші про Україну
 

= ПРОКАЖЕНА =



1
На стягах наших голубінь
Небес і золото колосся,
Як місце наше,що збулося,
Та шлях майбутніх поколінь.

В гербі - з химерами тризуб,
Як символ Розуму і Волі:
Єднання Трійці з перстом долі
Закарбував в нім миролюб.

Ми ж тільки прагнули свобод :
В своїй історії ніколи
Не покоряли інших доли,
Нічий не гнобили народ.

Осяйний обрис висоти,
Знак милостивості та згоди,
Знак благородності і вроди
В знаменах світла й чистоти.

Мов присуд, Вічності перо
На нивах пише :»Помиляйтесь,
Працюйте, дбайте , сперечайтесь ,
Але творіть завжди добро.»

Це компас й вектор , що ведуть
Рід до гармонії й любові,
Щоби народу в Божім слові
Земна озвучувалась Суть.
2
Нові імперії й царі,
Що без народу й територій…
Та на планеті неозорій
Господарюють, як в дворі.

Коли трудящі мозолі
Геть непомірну тягнуть ношу,
В божків звеличуючи гроші,
Вони при владі на землі.

Під їх потреби і чуття
Злі чорнокнижники – халдеї
Нові витворюють ідеї –
Глобалізацію життя.

Усе без примусу і сліз –
У всіх можливості чудовні…
Це нам ввижається лиш зовні,
Що без насильства тягнем віз.

Насправді ж, в кожну із клітин
Проникне сила , мов пухлина,
Свідомість сплутає безвинно,
А далі пнеться до глибин.

Тут стрижнем всього не мораль –
Раціональні інтереси,
Що лізуть в поступу процеси
Цивілізації, на жаль.

А втім, імперія люба
Іще не вистояла в світі,
Бо на шляху прогресу сіті
Вогнем спопелить боротьба.
3
В бурхливім вирі перемін,
В часи розмитості причалів
Нові потоки ідеалів
Людину змелюють на тлін.

Не світоглядний згусток мрій –
Жадоба й злість в уяві хворій

Ведуть до творення теорій
Не будівництва, а стихій.

Доктрина хитрощів дає,
Ні,не гармонію і волю –
Зиск одиницям та сваволю
Лиш у відносини несе.

Для забезпечення ідей
Тоді в життєві перегони
Свої приреченим закони
Чим швидше вводить фарисей.

Хіба ж у цім якийсь секрет,
Що збіг обставин й хижі руки
Штовхнуть покорених на муки,
Загальмувавши вільний лет?

Його наш люд давно прокляв,
Що обернув мій край в руїну,
А мій народ і Україну
В моєму серці розіп*яв!

За ці знущання крадькома
Прийти б «таланту» до причастя…
Та він мурує замок щастя
Із сліз та гіркості ярма.
4
Люблю красу душі та праці :
Геть не приваблює людська
Ні в пишномовність гра п*янка, 
Ні полиск вишуканих грацій.

Невже розкриється Людина
Під час розваг та насолод?
Життя її не для пригод –
Сенс у духовних величинах.

Якщо для творення наснагу
Вкладе натхненний фахівець –
Як особистість , як творець,
Він викликає в нас повагу.

Коли ти здібності свідомо
Вкладаєш з мудрістю в політ,
То результат здивує світ,
Відкривши грані невідомі.

В моїх очах вирує чистих
Це незбагненне відчуття :
Процеси творення життя
В руках куються мускулистих.

Не зовсім часто естетичні
Долоні маємо малі,
Та ці згрубілі мозолі
Штовхають дати історичні!
5
На нашій вулиці в селі

Жила сім*я дзвінкоголоса –
Ми по сусідству спільно в росах
Ділили радощі й жалі.

Селянські побут і життя
Були важкими споконвіку,
Та душу нації без ліку
Село щадить для майбуття..

Чи то запал був юних літ? –
За день натрудимось , а танці
Сусід з баяном в вишиванці
Справляв гучні біля воріт.

Зайдеш в садибу - килимок
В саду й подвір*ї, а хатина,
Мов намальована картина,
В нестримній повені квіток.

Святі ікони по кутках,
В кімнатах затишно та чисто,
Портрет родинний урочисто
Висить по центру в рушниках.

Лиш тільки ступиш за поріг,
Теплом повіє та красою…
Гордишся думкою простою –
Це ж краю мого оберіг!
6
Не просто жінка – чарівниця :
Манери, вимову, слова,
Хоч і колгоспна ланкова,
Добірні знала молодиця.

Прудка, як білка, і весела,
Завжди усміхнена, ясна,
Струнка, приваблива – весна,
Що одягнулась в цвіт та зела.

Рум*янощока, пишногруда,
Не очі сині – в полі льон
І обворожливий полон:
Як гляне – спокою не буде.

Виразночола, тонкоброва,
Уста чуттєво – молоді;
Привітна , лагідна, в біді
Допомогти усім готова.

Якась гармонія граційних
Пропорцій, ліній, ніжних рис :
Золотокудрий кипарис
В сполуці звуків мелодійних.

Бо голос музикою ллється – 
В борах стихають солов*ї,
Мовчать здивовані гаї,

Коли вона в гурті сміється.

Для творень ти благословенна,
А для любові й поготів…
Не знай же лиха й ворогів,
Моя вкраїночко Олено!
7
В розгарі літо. Йдуть жнива.
Несамовито палить сонце:
Немов в розжареній воронці
Згоряє, в*янучи , трава.

Яка ж родюча в нас земля!
В хати достаток сиплять зорі,
Рівняє липень крок надворі,
Вдягнувши в золото поля.

Щоб хлібороб мав коровай,
Дощами й потом вмита рясно,
В подяку нива своєчасно
Віддасть свій щедрий урожай.

В дворах старі лиш та малі:
Гарячий час – і труд , і свято –
Працюють радісно й завзято
Всі працездатні у селі.

Стать чоловіча днює в полі…
А до жіночих рук на тік
Пливе з машин зерна потік
До ночі пізньої поволі.

В халаті, в хусточці – буденна,
Засмагла вся, мов свіжий чай,
В бурті зерна лопатить край
В*юнка й метка в юрбі Олена.

Неначе жмені розпростер
І підбирає від підніжжя,
Щоби розвіять, жовте збіжжя
Вгорі потужний транспортер.

Літає устя легкий пух…
Бадьорі, жваві, мов синиці,
Жартують дружно молодиці –
Мигтить лиш рук проворних рух.

Чудовий настрій взагалі :
-Моторна нині Катерина!
-Медку об*їлася в перині, -
Сміються щиро, мов малі.

Про речі діляться й складні:
-Ось віддадуть нам додаткову,
Тоді на ринку всім обнову
Придбаєм ми у вихідні.

-Вступив козак мій в інститут,
За кілька літ зросте артистом…
-А мій пішов на тракториста –
Не вчився в школі шалапут.

-Комусь же треба в ритмі днів
Нелегку вахту нести в полі?
Поміж людей знайшовши долю, 
І твій заробить десь на хліб.

Трудар міркує: « Певна річ,
На нас чекає перспектива,
Як милостива буде нива
Та мир у вирі протиріч.
9
За небокраєм тане день,
Мов в жмені теплій крихта льоду…
Жінки, вмостившись на підводі,
Беруться зразу ж до пісень.

Зникає втома. В темну ніч
Раптово якось , так неждано
Злітає бархатне сопрано
До мерехтінь сліпучих свіч :

-Ой гиля-а-а-а, гиля-а-а-а
Гусоньки на став.
Добрий вечір , ді-і-і-вчино,
Бо я-а-а-а, бо я ще й не спав…

А далі квапляться альти
Той дзвін на крила підхопити…
Гойдавсь туман, мов запросити
Спішив в танок сади й хати.

-…Ой не спав, не спа-а-ав
І не буду спа-а-ати.
Дай же мені, ді-і-івчино,
Пове-е-е … повечеряти…

Пливе повільно вдовж беріз,
Як на волах чумак в обозі
Чи в морі човен, по дорозі
Сільський старий скрипучий віз.

-…Я не вари-и-ила,
Я не пали-и-ила,
Я ж для тебе , серде-е-енько,
Приго-о-о…приготовила…

У серці трепет спів будив…
Напевне, вдача будівнича,
Тому й світилися обличчя
У тих , хто хліб віки ростив.
10
Вже пізня осінь. Випав сніг,
А морозець навів контрасти –

Тай стало поле все смугастим
В чіткому абрисі доріг.

Зелене в білому…Рядки
Шнурками тягнуться за обрій.
Загруз комбайн – вродили добрі
В цей рік цукрові буряки.

Лиш ланка, зграйка трудівниць,
Своїми ніжними рукам и
Воює зранку з буряками,
З ножем в багні зігнувшись ниць.

Збирає й холод свій оброк :
Брудні скоцюрбились долоні,
Різкий вітрець на оболоні
Геть пробирає до кісток.

Гадаєм ми , чому ж калік
В державі стільки наплодилось?
А , виявляється , з*явились
Від керівництва недорік.

Це за трудящих , за народ
Так дбала партія епохи…
Не сумніваюся нітрохи
У фарисействі цих заброд!
11
Мабуть, що був це чийсь наказ? –
Десь під полудень на відсонні
Загальмували в полі коні 
Сталеві , «Волга» і «УАЗ».

Повільно виповзло з машин
Уповноважене начальство,
Щоб виправлять чуже недбальство,
Та голова (їх хресний син).

Повиставляли животи
Та й з траси радять , що робити…
Щоб ніг в болоті не бруднити,
Не поспішають в поле йти.

Сільський князьок, мов вірний пес,
Навкруг них бігає , вмовляє,
Все переконує, що дбає
Він за селян і за прогрес.

Ще потоптались та й пішли
Юрмою всі до лісосмуги
І від «УАЗа» до яруги
Торби шофери потягли.

Було за що : в селі давно
Відбудував керманич «вілли»,
Хоч люди часом і хворіли,
Щороку місячи багно.

Не пили й півні ще роси,
А з лісосмуги від багаття
В світ видавали ситі браття
Хмільноревучі голоси.
12
Ледь вгамували гомінку
Аудиторію. Зі сцени 
Прибрали стіл.Аж тут Олена
В стрічках з*явилась і вінку.

В національному вбранні,
В яскраво вишитім костюмі
До мікрофона в хвилях шуму
Іде під оплески гучні.

Син з інструментами в руках,
Степан несе баян й сопілку…
Дочка у сукні, наче бджілка,
З іскрою радості в очах.

Зринає музика…І зал
Заполонився голосами –
Вони торкалися піснями
До душ , чаруючи загал:

-Чорноморець, матінко, чорноморець
Вивів мене босую на морозець,
Вивів мене босую та й питає :
-Чи є мороз, дівчино, чи немає?...

Не віртуозністю їх рук
І не співучими устами,
Творився ніжними серцями
Той мелодійно – дивний звук:

-…Ой нема морозецю , тільки роса,
А я молодесенька стою боса.
Простояла ніченьку – все байдуже,
Люблю чорноморчика, люблю дуже…

Десь у дитинство щось вело,
На стежку кожному знайому…
Літає в мрійно – молодому
Тумані збуджене село.
13
Був день сільського господарства,
Сидів в президії актив…
Доповідач щораз твердив
З трибун про успіхи скотарства.

Здобутки має виробництво, 
Є школа, газ, дорога з плит,
Є лазня, клуб і ще й кредит,
Либонь, дали для будівництва.

Чогось досягнуто в рільництві
Та й автопарк тепер новий,

А особливо визначний
У них підйом буряківництва.

Зібрали стільки то центнерів
У час поточний буряків…
Співали оди про голів,
Хоч й не забули комбайнерів.

Уповноважений обкому
Явивсь сьогодні представник,
Бо нагороду працівник
Здобув за працю в році цьому.

Духовний стимул – також зброя!
Йшла з зали гордо ланкова…
Сказавши вдячності слова,
Вручили зірку їй Героя.

Подарував ще для дозвілля
Колгосп новий автомобіль,
Піднесли квіти, хліб і сіль…
Та й поспішили до застілля.

Щоб був до старості, бажали,
Безхмарним творчий її шлях…
А розійшлися по хатах,
Як треті півні заспівали.
14
А що душа? Вона первинна
І притаманна в світі всім.
Якщо це так, то тіло – дім,
Крихка споруда, мов вощина.

Вона не тільки є в Людині –
У всьому сущому єстві,
Що має органи живі,
Вона є в нації й родині.

А щоб загарбати цей дім,
Зробити з нас невільну силу,
Душі війну оголосили,
Щоб битву виграть в головнім.

У цій війні наш селянин,
Як оберіг традицій й мови,
Хранитель мудрої основи,
Мав бути стертим до піщин.

Щоб часом й гадки не було
Про Божий Храм , про Батьківщину…
Чинилось все в лиху годину,
В покору щоб загнать село.

Позбавить волі, випить кров -
Згубить на тло найлегше тіло! –
Лиш вбивши душу, можна сміло
Ствердить , що ворога зборов.

А є для цього стільки схем :
Вогнем спопелити простори,
Концтабори, голодомори,
Пройшлись репресії мечем.

Від сліз вже й ріки розлились…
А скільки прикрощів і муки,
Щоб маячня чиясь та руки
Над людським духом возвелись?

А ми гадаємо чому
Вода в морях тепер солона?
Це ж соціальні перегони
Згубили душу не одну.

Бо примітивність загалом,
Що не кажіть, а завжди хоче
Цим світом правити охоче
В руках із пряником й кнутом.
15
Ми так чекали перемін:
Немов в багні ковтки озону,
Були потрібні в перегонах
Подій ознаки добрих змін.

Спочатку тріснув наш союз…
То ж ми , роззявивши роти,
Кричали всі до хрипоти :
-Звільніть чим швидш від братських уз.

Вмить кровна гордість ожила :
-Давай нам гідність й незалежність!
Хоч йшли фактично у залежність -
Чекала власна кабала.

А скільки радості було –
Від демонстрацій аж кипіло…
Та вир тих пристрастей хтось вміло
У власне вправив ремесло.

Допоки сторони в злобі
Свої сценарії творили,
То результатом третя сила
Покористалась в боротьбі.

Протистояння нових форм
Лише зароджувалось в надрах :
Нові вожді й колишні кадри
Почали старт із фарс – платформ.
16
Дрімала солодко громада
В зеніті перших перемог,
А вже вилазив із барлог
Глитай, приборкуючи владу.

Ми ще патякали бравади
Про нашу зверхність та прогрес…

В цей час інфляції процес
З*їдав мистецьки наші вклади.

Бурлила кров у нас хмільна…
Ділки ж свободу прославляли
Й далекоглядно приступали
До роздержавлення майна.

Сміялись : - Хай буде для втіх!
Та свій шахрай без заборони 
У межах чинного закону
Нас грабував спокійно всіх.

Баланс псував спрокволу газ…
Без думки нашої і згоди
Потужні фабрики й заводи
До товариств скотились враз.

Приватні власність , дім , думки…
А справедливістю й не пахло!
Магнат під вибори лиш чахло
Давав подачки залюбки.
17 
То шахтарі забастували,
То лікарі, то вчителі…
Лише в розоренім селі,
Чогось чекаючи , мовчали.

Непрогнозованим ставало
І так важке життя селян :
Терпляче зносили свій стан
Геть не примхливі люди змалу.

На осінь праці результати
Непропорційний крав обмін :
Чи трейдер з ножицями цін,
Чи то не вміли торгувати?

Колгоспи тонули в податках :
І ні прибутків, ні зарплат…
Немов тайфун промчавсь стократ,
Щоб й сліду не лишить нащадкам.

Досаду й страх той хаос сіяв,
Торкнеш – і вирветься вулкан…
То ж не один на краще план
Процес руйнації розвіяв.

Від зубожіння анемія…
А все ж, неначе у зерні,
У романтичній глибині
Душі теплилася надія.

Плекали думку : тимчасові
В країні труднощі оці…
Пройдуть ось вибори й тоді
В достатку житимем й любові.

Зима на радість забарилась,
Зійшла в полях озимина
І ,слава Богу, не війна –
Хвороба тільки б не звалилась.

Все обійдеться – лиш би згода…
В коморі є, щоб їсти суп,
Сальце та жменька грубих круп,
В льоху картопелька з города.

А час сірів, вкривався біллю :
Зникали жарти, спів в дворі,
В хатах сушили сухарі
Та запасались милом й сіллю.
18
Стратеги все прорахували :
Щось відбувалось дико – дивне –
Перш в підприємство колективне
Колгосп чомусь реформували.

Від змін в оселях аж гуло…
Не двір тепер – аграрний сектор
І за призначенням директор
Новий очолює село.

Селян політики навчає :
-Хто є інвестор , що акциз…
Мов з вишки дивиться униз.
Чий взагалі щось помічає?

До неможливості активний
Чужий з*явився раптом люд,
Майно скупляючи з споруд
За папірці якійсь та гривні.

Закрили клуб, лікарню , школа
В обіймах холоду зими,
Вдовж покриття доріг ями,
У бур*янах поля довкола.

Продали техніку та збіжжя, 
На бойню вивезли корів –
Чи за борги ,чи хтось схотів
В турне у дальне зарубіжжя.

А трударі це знали й злились…
То мовчазні були протести –
Кінці із кінцями щоб звести,
Розкрали те , що й залишилось.
19
А як живе моя Олена 
У цій шаленій крутії?
Прихильна доля чи її
Стихія скручує скажена?

Затягся сутінками обрій
У барвах осені село…

Лишивши затишне житло,
Шука вона надії добрі.

Бо ж вийшов наче б то указ :
І землю й засоби віддати
Селянам , щоб хазяйнувати
Вони змогли самі в цей час.

Народ зійшовсь в поцвілий клуб,
У залі й голці ніде впасти…
Сваряться гамірно контрасти,
Злітають лайка й слина з губ.

-Хтось має право , а хтось ні? –
Майно не тим , хто жив в палаці!
Все за відношенням до праці
Хай буде іншим та мені.

-Права у того , хто сильніш…
Той трактор матиме і плуга,
Служив хто вірно й був за друга 
Та підприємливіший більш.

Своїх прибічників пропхав
Директор, вдавшись в оборудку –
Шматок дістався тим, хто в дудку
Адміністрації зіграв.

Весела вдача й завзяття
Куди й поділись в ланкової?
В немилість падали герої –
Плодило покручів життя.
20
Біда, відомо , не одна
Щораз в сільські приходить хати :
Минуло лихо , а на чатах
Стоїть подія більш сумна.

В оренду брать земельний пай 
Було відмовлено Олені.
Просилась : - Гримала невчена
На зборах я – мене й карай.

-Мій чоловік не винен, знай!
Над дітьми змилуйся в цій скруті ,
Бо згинуть ,юрмиськом забуті…
Роботу хоч якусь надай.

Характер в глав крутий завжди :
-У ланкових нема потреби,
Механізаторів не треба…
То ж з Богом швендяй у світи.

Скипілось серце в річці сліз –
Так гірко плюнули в обличчя…
Родилась вдача бунтівнича
У тиші приспаних беріз.

З контори вийшла плачучи,
Кому ж поскаржишся на черствість?
Якщо й стрибнеш із мосту в безвість,
Ніхто й не скривиться, йдучи.

Обвислі скули аж стирчать,
В обдертих валянках й куфайці –
До перехожих й дня окрайця
Зіниці болями ячать.
21
Пішла Олена у сільраду:
-То може виділите пай?
Нам для проекту гроші дай, -
Дають у відповідь пораду.

«Є господарство, сад , город,
Є годувальниця – корівка :
Пройде в труді , дасть Бог, денцівка,
Зате без жахів та пригод.»

Біжить з рядюжкою на лан,
Бо ж чим корівку годувати?
А там розкинув свої шати
Не хліб насущний, а бур*ян.

Пригнулась ледь, а тут вже й пан :
-Крадеш громадське знов, злодійко?
-Це ж лобода, осет , мишійка…
Непотріб всякий та дурман .

Здоровий телепень , мов лось,
А шкірить зуби :-Думай, дура!
У тебе ладненька статура,
То може й змовимось якось.

-Й тебе покара не мине…
Хіба ж не соромно? Отямся!
-О-о-о…це надовго – я не здамся,
Запам*ятаєш ти мене…
22
Були й відради у сім*ї :
У спорті успіхи синочка,
Навчалась в школі добре дочка -
Надій майбутніх носії.

Хоч підтопталося взуття
І одяг той , що не у моді…
«Якщо між нас взаємозгода,
То, мабуть, зладиться життя.»

Олена тішиться стократ :
«Он на змагання їде Коля…
А може то його і доля,
Щоб з жорстких вирватись лещат?»

Та якось вчитель завітав :
-Не дали форми Ви й готівки…

Здається, імпортні кросівки
В спортзалі школи син Ваш вкрав?

-Не крав кросівок тих – не звір я!
Це наговір…Впродовж доби
Стрибну з найвищої труби
Вниз головою на подвір*я.

Так і вчинив, коли у клас
Шкільний зайшов нараз дільничий :
У тебе надпис на обличчі,
Що ти злодюга серед нас.

А через день ( а може й два!)
Знайшлись кросівки нещасливі…
Ніхто й не вибачився - сива
Лиш стала в жінки голова.
23
Спішить пригнічена ганьбою
Знов героїня на поклін…
З годину витримавши, він
Велів впустити до покою.

-Короткий вік у мого сина!
Вже вибачайте за цей рот.
Нас розум від істот…
Небозі треба домовину.

Аж пан стріпнувся, мов скажений :
-Псуєш в селі ти всім життя…
Ні каяття, ні співчуття –
Тваринні мав, напевне, гени.

-За трудолюбство , за терпець
Уваги варта і скотина!
А я ж таки жива людина,
Я – жінка, мати , накінець!

-Знайшла манкурта…Геть чума! –
Налились очі з злості кров*ю, -
Ти бач, виховує любов*ю…
У мене совісті нема?

-Туман пускаєш – я в полях…
Поважні люди підказали,
Як ви героїв заробляли
Разом з партійцями в лісках.
24
Старенький продано»Москвич» -
І тризну справили , й згадали,
За що й на проводи ще мали
За душу пити могорич.

Свої емоції в руках
Сяк – так тримала ще Олена.
Степан скотився до люмпена
І з горя чахнув на очах.

В зіницях сумніви та страх.
Пожитки з хати ніс щоденно
Та пив, хоч інколи Олена
І попрікала : - Ти « синяк»…

А він й насправді аж побляк :
Брудний, неголений і сивий,
Весь в саднах, зморшках – юродивий,
Мов бід грядущих віщий знак.

Ледь світло зблисне, вже він біг
Чим швидш до ближньої шинкарки,
На самогон міняв й цигарки
Майно, котре вцупити зміг.

Дружина бачила сумну
Цю перспективу, то ж вчиняла
Не раз з шинкарками скандали –
Все , мов горохом об стіну.
25
Пройшов вже рік…чи два.Стихати
Почав в душі поволі стрес…
Купив директор «Мерседес»,
Обрали в область депутатом.

Прибігли діти. На порозі
Кричать : - Неначе супермен,
На іномарці бізнесмен
Підбив Степана на дорозі.

До центра линула щосили :
Життя теплилось ледь – харчить,
В крові потрощений лежить
В кюветі навзнак – там , де й збили.

Швидка спізнилась – брак бензину,
Хоч і тривалий час пройшов.
Він так повільно й захолов
В обіймах вірної дружини.

Юрба зібралась . Співчувають :
_Наш депутат, без всяких слів,
Селом не їхав, а летів, -
Пригоду їй оповідають.

-Босота взялась ця лиш звідки?
Перетворив життя на блуд.
В райвідділ явимось та суд :
Він був під чаркою – ми свідки.
26
Глибока ніч. Журби пасат
Гуде мелодію прощання…
Без стуку в двері, без вітання
Зайшов в оселю депутат.

Оглянув всіх без співчуття,

Мов завітав сюди у гості.
Було у зорі стільки злості,
Що заскрипіло аж взуття.

-Нема моєї тут вини, -
Швиргнув на стіл зелені гроші , -
Це на труну і на галоші –
Навіки пельку лиш заткни.

-Віддай зароблене в трудах!
Подачка ця не ради дяки…
-Хоч часом й гавкають собаки,
Йде караван вперед в пісках.

-Тебе я й в пеклі віднайду!...
-Не хочеш «бабок»? Хай так буде…
Знайдуться більш мудріші люди
І доведуть все до ладу.
27 
Десь через місяць на прийом
Олена в відділ зголосилась
Та й перед слідчим побожилась,
Що прийдуть свідчити селом.

-Підтвердять версію мою
І поняті, і очевидці…
Він відмахнувся : - Без провидців
Здобудем докази в бою.

-І так було , і там була…
Вона у правді й не вагалась.
не так то сталось , як гадалось,
Бо не явивсь ніхто з села.

Свої ж є всюди королі,
Де мають владу, мають силу - 
Вже он скількох людей в могилу
Загнав він справами в селі.

Аж лист прийшов :»По цій пригоді
Закрита Ваша справа знов,
Бо потерпілий перейшов
Дорогу не на переході.»

Ще освідомив трохи брат:
-Дай сіна бурному бажанню!
Чи в ресторан , чи то у баню
Водив начальство депутат.
28
У хаті холодно і пусто :
Ні вдосталь хліба, мало дров,
Олена носить їх з дібров –
Печуть картоплю до капусти.

Не жінка – тінь, худа і чорна,
Як слід гидкої боротьби…
У дні космічної доби

Важкі руками крутить жорна.

Не борошно текло , а мука;
Перекроїлось все сукно…
«Дитя щось кашляє давно
І в школі «з*їхала « наука.

Їдким в кімнаті пахне димом,
Живуть при світлі каганця…
«Рум*янчик в донечки з лиця
Обставин збіг злизав незримо.»

На доню глипа винувато :
«В дітей прийдешнього нема!
Можливо , винна я сама,
Вчинивши похибок багато?»

«Живемо з нею , як у псарні –
І їй не затишно ,й мені…»
Швидка в найближчі вихідні
Завезла Надю до лікарні.
29
До міста боса пішки йшла :
Лиш світ – зоря – вона в палаті.
Зайшов молодик у халаті :
-Ви, мабуть, родичка з села?

-Ви мати? Добре! – витер піт, -
Сягла хвороба піку – точки…
Ми вже обстежували дочку.
Який діагноз? Менінгіт.

-Ренген й аналізи пройдіть,
Медичні ліки й препарати
Вам необхідно теж придбати…
Якусь подяку принесіть.

-Подяку треба ? Може Вам…?
Для цього ж треба мати гроші!
-Як кажуть нам батьки хороші,
Я для дитини все віддам.

-А як зарадити біді?
Лишилась в мене тільки хата…
-І хату варто теж продати…
-Куди ж подітися тоді?

-Копійка буде – ніц проблем…
По голові його огріла,
За тим в якійсь частини тіла
Ще била зламаним стільцем.
30
Явивсь на ранок посильний :
-Приніс новини я не гарні –
Померла донечка в лікарні…
І сам завмер , мов кам*яний.

Димів згорілий в лампі гніт.
-Бач, забарилась допомога…
Пішла Надієчка до Бога,
Щоб за гріхи тримати звіт.

Дивилась мовчки в образи, 
Мов відреклась – чий день той чула?
А далі вибігла й пірнула
У вир розбурханий грози.

В очах зацькованих – вовки,
В одній білизні, зовсім боса,
Брудна , в крові , простоволоса
Помчала в напрямку ріки.

Стрибнув сусід через плоти :
-Ти з глузду з*їхала, Олено?
Ти божевільна ? Прокажена?
Що хочеш цим ти довести?

Притихли блискавки та грім…
Не говорила – звело скули.
Бліду й тремтячу повернули
Чоловіки її у дім. 
31
Десь під обід вловила час,
Коли самотня залишилась,
Вдяглась у краще, помолилась,
Знайшла в хліві в каністрі гас.

В кишеню впхнула сірники.
В пустій світлиці на хвилинку
Присіла, встала й без зупинки
Пішла на вигін навпрошки.

Не знаю, грішна чи свята
Була в житті Олена часом?
Себе та хрест облила гасом
І прив*язалась до хреста.

Сірник черкнула – грянув грім!
Навколо буря заходилась…
А люди бігли – і дивились,
І дивувались вчинку втім.

Файнув вогонь…і все село
Осяяв враз яскравим світлом…
І йшло тепло холодним світом,
Живим оголюючи зло.

Мов відбувався страшний суд –
Вже пізня осінь, а гриміло…
Аж раптом сонце заясніло,
З – за хмар поглянувши на люд.
33
Душа пече , душа болить!
Не до краси тут лісу й моря,
Коли навколо стільки горя –
Замало й цифр його злічить.

Коли прислужники змії
П*ють кров ненаситно народу,
Не стану я співцем природи
З байдужим холодом її.

Бо ж таки чую звідусіль,
В ярмі як стогнуть людські долі…
Дай Боже, силу лише волі,
Щоб знести цей нестерпний біль.

Бездушшя вірус на цім тлі
Проник у мозок, в тільця крові –
Не залишає для любові 
Ненависть місця на землі.

В нас всім дають і хліб, і сіль…
В полоні рабської покори
В полях духовності угору
Росте й цвіте навкруг кукіль.

Прибиті курявою зла,
Покірно йдем до вичахання…
А може інші є жадання,
Де крихти світла та тепла?

Можливо , вічний плугатар
Готовий сіяти і жати,
Готовий спину розрівняти,
Щоб геть прогнати яничар?

Я за надію всі свої
Віддам здобутки й нагороди…
Не стану я співцем природи
З байдужим холод її
34
Хтось дорікне: - Роки гайнули,
Стер вихор часу слід подій…
Живем в державі молодій,
А він звеличує минуле.

Паразитує на невдачах :
(Який пасквіль, бач, накатав!).
За краще б іншим нагадав
Про наші успіхи й задачі.

Пиши за вільну Україну
У квітах яблунь та калин;
Про те, що має слов*янин
Пісні та мову солов*їнну.

Шановне панство, ностальгія
Геть не пече єство моє!
Тут з козака раба кує
Лиха невтомна веремія.

 

Її недобрими роками
Я бачив зранену й сумну –
На хрест приковано саму
Країну панськими руками.

Нестиму хрест до омертвіння,
До спазму в горлі та очах :
В мені урвався терпець і страх,
Хоч мій народ – зразок терпіння.

Не тільки сіль та хліба крайку
Мав на зарплату мій русин,
Бо міг придбати селянин 
На трудодні собі куфайку.

Не раз будила смерть тут тишу,
Були страждання, певна річ…
Обличчя дійсне для сторіч,
А не спотворене залишу.

Хтось звироднів в лабетах бід :
Де ж тут вже ближнього любити,
Прекрасне де вже тут творити,
Якщо страждає цілий рід?

Не стану я рабом веління :
Якщо Вітчизною живу,
В її енергію й красу
Вмить перевтілюсь в час прозріння!
35
Не обминаючи кути
Щонайгостріші в час руїни,
Я роль та місце України
Стараюсь в світі віднайти.

Хіба ж повинен, що писав
Я об’єктивну цю картину?
Стагматик матінку – країну
В моєму серці розіп’яв!

Не проминути , не забути
Цих потрясінь і помилок…
Та більш бажав би хоч разок
В грядуще краю заглянути!
Микола Стасюк (альманах «Скіфія -2016 зима»)

 
 
 

Додав: plomin (08/02/16) | Автор: © Стасюк Микола
 
Розміщено на сторінці: Стасюк Микола, Вірші про Україну
 
Переглянули твір - 1317 чол.
 
  
  у Вас # закладок

автору
за твір:

 



Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 8
avatar
0
1 nasvictor • 21:40, 08/02/16
просто титанічний труд. я не фахівець - профі. щоби оцінити таку працю. дійсно глибинну і добре написану. мені сподобалось. тому плюсую. НАТХНЕННЯ!
avatar
0
2 plomin • 15:02, 09/02/16
Дякую.Але коли мова йде за долю та біль кожного, тут не професіонал має говорити , а серце....
avatar
0
3 Asedo1949 • 15:24, 09/02/16
Мені теж сподобалось. Життєва людська драма зачіпає душевні струни, а загалом скажу словами мого діда - що було бачили, а що буде побачимо... 55555
avatar
0
4 plomin • 17:11, 09/02/16
Дякую за розуміння. Але терпіти не хочу....Я вже своє отримав - і боятись мені нічого...
avatar
0
5 Лілія • 21:20, 12/02/16
НЕЙМОВІРНО ЦІКАВИЙ ПЕРЕБІГ РЕАЛІСТИЧНИХ ПОДІЙ. ІСТОРІЯ, ЯК БАЧИМО ПОВЕРТАЄТЬСЯ.
avatar
0
6 plomin • 11:31, 13/02/16
Дякую за розуміння.
avatar
7 iakhnevich • 14:14, 13/02/16
Дуже зрозуміло: Я вже своє отримав... Я читала цю поєму з болем, бо вона повела у спогади про ті часи "Родины". Народилось бажання доповнити цю правдиву, істинну історію України прожиту особисто. Не знаю чи витримає моя кишка чи тонка дуже. Буде видно. Нехай вас благословить Господь за цю титанічну працю і дасть сили і мудрості служити народу, правді і Батьківщині. table-9
avatar
0
8 plomin • 16:36, 13/02/16
Дякую. Писав про те , що боліло... Серцем карбувалось....


Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
avatar

загрузка...

ОСТАННІ 10 КОМЕНТАРІВ до ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ

(50 коментарів Ви можете переглянути на сторінці "НАШ ТОП ++")


             Украина онлайн


Форма входуу
Логін:
Пароль:
Інформації:     
Випадкове ВІДЕО з сайту:
Сехмет
00:04:05

ПОНОВЛЕНІ ТЕМИ ФОРУМУ:

ОНЛАЙН - РОЗМОВНИК    
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ:
    Сайт: uid.me/vagonta
    Twitter, Тел.: 068-083-95-79
    E-mail: vagonta@gmail.com, virchi@yandex.ru

загрузка...

НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА
Copyright MyCorp © 2006 Хостинг від uCoz