ТАК ЗЕМЛЯ ВЕЛІЛА
Лягали двоє на травицю,
Дивились в чисту позолоту.
Шукали там свою зірницю,
Що має сяючу достоту.
Думками вічне зрозуміли,
Властиве мріями торкали.
Духмяне навпіл поділили,
Кохання ласкою зв’язали.
Щасливе за руки узяли,
Повільно тішили красою.
Квітучу лілію гойдали ,
Замріли з вічністю святою.
Зірки на небі засіяли ,
Проміння падало на коси.
Кохані втому відчували,
Живицю їм давали роси .
Приходе час і все минає ,
Земля природу підкорила,
Коханих квітом накриває,
Бо так душа її веліла.
|