Зростають в ріднім домі яничари...
Тарасе, чуєш? Світ ніскільки не змінивсь:
І досі ще грошей панують злії чари,
І далі люди йдуть у найми скрізь.
Ми – малороси, вільні малороси,
Чи то монголи, турки, хто те зна?
Не розібрати в юрбах стоголосих,
Яка то нація така чужим рясна.
Турецький одяг, “ласощі” ляшинські,
Заморські звичаї, мелодії, життя,
Калини придорожні українські,
Запродані заради прожиття.
Мій батечку, ти, наче напророчив:
Брат брата б’є, а батька нищить син,
Матусь мільйони виплакали очі
За необачних і наївних “Катерин”.
О, Кобзарю, Мойсеє мого краю,
Коли ж відродяться вже славні козаки?
Бодай же тим, хто цьому заважає,
Відсохнуть їх поганські “язики”.
Я не боюсь людського суду, В нім правди не знайдеш на двох, Віршами ж хочу всім закласти в груди Бажання Жити..., а розсудить Бог. Дякую за коментар і занепокоєність.
Так. Судити і бажати зла іншим не варто. Ми самі винні у цьому. Проте твір, якщо не брати тих поганих побажань мені сподобався, тому й ставлю відмінно.
щоби щоб на добро змінилось то треба рук до цього прикладати і совість в душу укладати і правду у людські серця .
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
Вітаю Вас з Новим 2026 роком!