Батьківщині

Воля до життя.
Дивлюся я: розкрадена країна. І люди босі, немов з того світу.
Страшний контраст: того і цього світу в одній країні, де немає світла.
Парадоксально протилежні: бідність й шик. Багатий і бідняк, немає середини!
Так хочеться спитатися у всіх: і скільки ж можна так знущатися з країни?

Якби на мапі країни світу зображували квітами, ти, моя Україно, напевне, була б волошкою. Не трояндою, бо ти не горда, не конвалією, адже ти не дика, а саме волошкою – вільною, луговою квіткою, що тягне свої пелюстки до сонця.
Твоєму прагненню жити можна позаздрити тому, що незважаючи ні на що ти цвітеш. І хоча ти маленька, але твої сині пелюстки видно здалека.
Тебе неодноразово хотіли знищити, викорчувати, але ти, вперто трималася тоненькими корінцями за життя. І знову серед поля виростав пагін, який тягнувся до променів сонця. Скажи, звідки у тебе стільки волі до життя, де черпаєш ти свою силу нескорення? Як тобі вдається бути серед бур’яну принцесою – ніжною і шляхетною, витонченою і сильною водночас? Як?
Ти мовчиш, насолоджуєшся променями літнього сонця і теплим подихом вітру, бо знаєш, що скоро прийде осінь і знову твої пелюстки заплачуть дощем. Знаєш, що прийде зима і знову ти заснеш, для того, щоб проснутися весною. Проснутися для того, щоб ще раз показати всім, що ти жива, що ти – не скорилася!
12.07.07