Як я люблю цю землю рідну, Де народився, ріс, творив, - Подвір’я пращурів погідне В облозі вічній щедрих нив. Блакиті повінь неозору Понад хатиною батьків. І матір ще зі мною поруч Я довго бачити б хотів. Люблю з дитинства без утоми Своє засмучене село. Від нього радість невагому Бідою в далеч занесло. Люблю комедію і драму, Що тут я бачу до цих пір. Люблю свідомо і без тями Байдужим всім наперекір. Люблю на схилах круч Дніпрових Світанків пломені в імлі. Люблю в своєму кожнім слові Пилинки рідної землі...
Може поїздка до Умані надихнула мене, Наталко? Довго чекав на зустріч, порозбігалися швидко усі, сумую тепер наодинці, повний нових вражень і почуттів... Дякую.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi:Ви знову торкнулися теми, яка є однією з найскладніших у людських стосунках - любові без взаємності, але без гіркоти, а з глибокою повагою до почуття як такого.
virchi:Ви підняли тему, яка є однією з найгостріших у нашому суспільстві - бідність людей похилого віку. Ваша поезія б'є точно в ціль, викликаючи глибоке співчуття та обуренн
у Вас 
1
