Землю покриває перший сніжок. Голодна дитина пхає ручку в мішок. З надією витягнути крихту зерна. Витягує лиш лободу та сміття. - Мамо, де хліб? – запитало мале. - Тихо, забрали, не буде уже. - Мамо, де тато? – В Сибірі, мабуть, Їсти хотів для нас роздобуть. Тихо навколо, німе вже село. Хто ж буде знати як звалось воно. Люди там гинули від тиску чужих, Світ цей покинули душі вже їх. Отак стерлась пам’ять, отак згинув слід, На місці села - нове вже стоїть. Кого не спитаєш, не знає ніхто, Що діялось тут не так вже давно. Чи жили тут люди? Де вони є? Чому тут калина в садах не росте? Не знають тут мови гаїв, солов’їв, Не чути історій від старих дідів.
|