Землю покриває перший сніжок.
Голодна дитина пхає ручку в мішок.
З надією витягнути крихту зерна.
Витягує лиш лободу та сміття. - Мамо, де хліб? – запитало мале.
- Тихо, забрали, не буде уже.
- Мамо, де тато? – В Сибірі, мабуть,
Їсти хотів для нас роздобуть. Тихо навколо, німе вже село.
Хто ж буде знати як звалось воно.
Люди там гинули від тиску чужих,
Світ цей покинули душі вже їх. Отак стерлась пам’ять, отак згинув слід,
На місці села - нове вже стоїть.
Кого не спитаєш, не знає ніхто,
Що діялось тут не так вже давно. Чи жили тут люди? Де вони є?
Чому тут калина в садах не росте?
Не знають тут мови гаїв, солов’їв,
Не чути історій від старих дідів.
| 
та
у Вас 
0
