***
Заросило зорями. Вечір став над містом
Теплим ніжним дотикам місце віднайшов.
Весна стрепенулась – вбралась у намисто,
І над Україною ліг святий покров. І здалось, що сонце вже цілує тепло,
А пташки голосять про потік добра.
У купавах щастя земленька укріпла,
І графиня-доля до осель ввійшла. Синьожовті стрічки вплела в коси мати
Українкам-донькам, і підняла клич:
Йти бур'ян полоти, зерном засівати,
Щоб на гниль у полі не падала дич . Історичне щастя! Де ж його шукати?
У веснянім дусі, в глибі поколінь..
Чи у силі батька, чи у слові матері,
Чи в духовній величі людських почуттів? Колоситься поле. Вагітніють долі,
Нація народжує правду молоду.
А минуле дихає фарбами історії,
Де культура вража знищила красу. І вінок з барвінку, що сплітала мати,
І калини грона, й синій-синій льон.
І пахучу м’яту, й мальви біля хати,
І ставок з качками, й кладку з потічком . Скалічена доля. Журиться Вкраїна.
Вірить, що з весною прилетить тепло.
А спадкове рабство, ниття і безсилля,
Заляжуть у землю глибоко на дно.
| 
у Вас