Моя земля – це Україна! Це стежка по якій ступаю я… Це Чорне чи й Азовське море, Карпати і Полісся, й шахтарів земля… Крим і Поділля, і Волинь з Донбасом, Долини квітів і Дніпрова течія… Трембіта й загадкові косогори, Стрімкі потоки, водопади і поля!
Моя земля – це Україна! Це вишиванка, що веде в життя Це – Батьківщина, колискова пісня… Це рідний дім і вишня край села… Батьківська ласка і турбота неньки, Їх настанови, як до школи йшла… Дитинство й казка, юність і тривога… Вінок розмаю, що до церкви віднесла.
Моя земля – це Україна! Це рідний дім, де затишок й сім’я. Де завжди із любов’ю наші рідні. Чекають, чи повернуся і я… Це світ краси, історії й талантів, Де славні лицарі – Сірко чи Кармелюк, Мазепа, а чи й Сагайдачний Життя віддали не для наших мук…
Моя земля – це Україна! Це і бабуся, і маленьке дитинча, Що в сповиточку чує рідну мову І нею перші промовлятиме слова… Це ті ж слова, що давнину глибоку, Ще прабабусею наспівані колись Це й ніжний шепіт почуттів коханих, Що наче квітка від нектару налились…
Моя земля – це Україна! Гомін полів, лісів і рік… Переткана калиною, барвінком… Вишневим цвітом і лелеки крик... Веселка що завмерла в водопадах, Скупавшись після нової грози… Спів жайворонка, а чи соловейка Як таїна ще ранньої пори…
Моя земля – це Україна! Це не земля німих рабів! А золотий запас народу Душі, що не лякалась бід! Не вмерла з голоду з розрухи Хоч плакала засуджена не раз, Та з попелу нетлінно повставала Допоки дух її незламності не гас!
Моя земля – це Україна! Це пісня щира, як молитви мить, Бо зазвучить –здригнеться серце, Підтримає, зігріє, захистить… Ніхто не залишається байдужим, Як тільки затремтить її струна І скам’янілий забажає жити Й свої, можливо, добавлятиме слова.
Моя земля – це Україна! Нев’януча окраса для життя, Духовність і культура зросту Народного визнання й пізнання. Супутниця з народження до смерті, Порадниця у смутку і жалю, Мій компас й провідник життєвий Без неї просто я не проживу!
Моя земля – це Україна! Це завжди рідна хоч й опалена земля… Страждальниця пожеж і воєн, Вона й сьогодні, як завжди, жива! Відлунням давнім скроплена нещадно, Середньовічним нападом чужинців Протоптана, сплюндрована була… Й пекельне полум’я Чорнобиля пройшла...
Моя земля – це Україна! Задумуюсь над долею її, Сягаю думкою в глибини Тих давніх нелегких віків… Так щиро співчуваю Ненці, Омитій водами могутнього Дніпра, Наділеній багатством сили, Що наче птиця Фенікс ожила!
Моя земля – це Україна! Чимало лиха часто бачила вона... Напади злісні й орди половецьких, Татар-монгольських завойовників пройшла, Спливала кров’ю в Січі запорожців, Як голос їх від болю затихав … Вмивалась гірко і сльозами сиріт… Коли фашистський чобіт їх потоптав…
Моя земля – це Україна! Хто ще ходив незваний по землі? І сотні міст і сіл палив безщадно, Її понищив найцінніший цвіт?... Та із пожару як вінок лазурний Могутній Київ знову повставав, Вкривався ніжно він каштанів цвітом І ще сильнішим й дужчим став!
Моя земля – це Україна! Невже цю землю можна не любить? Людей її, що тут живуть щоденно Чи на чужині, може, серце стукотить… Любов не може бути бездіяльна, То ж збережімо наші надбання, Що вже ніхто не смів її топтати – Моя ЗЕМЛЯ ЖИВА!
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
