Любове вічно, Україно...

Любове вічна, Україно,

Твого я саду кревний плід.

Моє підґрунтя і коріння

Укрите мороком століть.

Минулого кривлянням ситий,

Несу безвісності тягар:

Чи пращур був із посполитих,

Чи рід іде мій од татар?

А, може, я лихої вдачі

Тому, що серцем пів – на – пів

Онуком значуся козачим

І спадкоємцем чумаків?

Одвічно серце повне туги

За землю цю іще тому,

Що предок, певно, йшов за плугом,

А я не сію і не жну?

О, Боже милий, - хто я?.. Звідки?..

Кому на світі я рідня?..

Нема подіям давнім свідків –

Є різні версії щодня.

У суміші брехні і правди,

Початків губляться сліди, -

Та українець я насправді,

Бо так люблю тебе завжди.

І звичайнісінька людина,

Не в снах чи мріях – наяву, -

Моя відрадо, Україно,

З тобою в серці я живу!

14.08.11.