Певно, звик я до тебе, бо нині
Отієї любові нема,
Що за тебе, моя Україно,
Всюди звала, неначе сурма:
До страждання удосвіта в полі
За нестерпні твої трудодні, -
Ті, що змалку добавили болю
І затьмарили юність мені.
До роботи до сьомого поту
На будовах без сну і без книг
За знецінені з часом банкноти, Які досі вернути не зміг.
До мовчання заради надії,
Що минеться та мука колись,
Але де там – сльозинки на віях
До сьогодні, на жаль, збереглись.
Ходить слава про тебе у людях,
Що ти добра і щедра повік,
Що узавтра я бачить не буду
Всюди злиднів, нещасних, калік…
Тільки я вже не вірю у славу,
Україно, твою все одно,
Бо наліво йдучи – ти направо
Роздаєш наше спільне майно.
Усе те, що сама не зносила
І на чому немає іржі, -
Вберегти тобі, бачу, несила,
Чи дорожчими стали чужі?
Може, сонцем засліпленим зором,
Роздивитись не можеш як слід,
Що багатшими стали на горі
Твого сина вже Захід і Схід?
Може, бурям одвічно відкрита,
Ти не чуєш мій стогін – не крик,
І, навчаючи болями жити,
Укорочуєш синові вік?
Але я, Україно, терпляче
Ладен довго стояти в багні
Негараздів, щоб тільки побачить
Своє щастя нараз вдалині.
Все рятує надія на диво,
Коли віри немає у те,
Що з тобою я буду щасливий,
Чи онука, що поруч росте…
03.10.11
Віру в диво ще носимо в грудях У пустелях холодних зневір... Ми тоді заживемо, як люди - Як підіймемо очі до зір, Як зірвемо з душі всі кайдани, Як зречемося в собі рабів, Коли дух волелюбства повстане І захочемо щастя собі! Ну а поки що - йдем безупинно У обійми нових лихоліть... Воскресімо у собі Людину - Україна чекає цю мить!
і це відчувається... мене найбільше вразили рядки: Може, бурям одвічно відкрита, Ти не чуєш мій стогін – не крик, І, навчаючи болями жити, Укорочуєш синові вік?
Пане Вікторе,Ваші слова Кличуть сльози у очі мені Україна ще ніби жива, Та все рідше співа солов`ї. Якби бачили предки оте, Що створили невдячні сини... Не цінується більше святе Тільки сняться з надією сни...
При всій гіркій правді, яка є в кожному слові Вашого вірша, хотіла б поділитися таким: не батьки винні у безтолковості своїх дітей, а самі діти. А вона, наша Україна, і є нашою "мамкою" (прочитала недавно на сайті це слово).
Живемо ми, в нелегкий, судний час, Де кожний день – це біль і радість водночас. Де звершення трудящої руки І важкі знищення бурхливої ріки. Для чого ви спитаєте живем? Для чого хрест свій предковічний ми несем? Для нових душ, що прийдуть після нас, Для них, готуємо ми простір цей і час. Щоб на землі цвіли нові сади, Щоб помислами чистими жили завжди Ті люди, що заселять земний рай. Живи мій друже, дій, твори і співчувай!
Глибокий вірш... Дуже сподобався.. ..... чомусь нагадало уривок з вірша одного поета може не дослівно, але приблизно так... "Моя Україно, із присмаком вишні, О будь милостивий до неї Всевишній Не дай яничарам її сплюндрувати Щоб діти тікали від отчої хати"
Вірш писано десь при скелі, на обриві, розпачем.Все правдиво, але віра "вмирає останньою". Не вірю, що ці слова- Ваше остоточне бачення українствa . Невже більше нiчого не жевріє? Вірю усе ж , що надіє є.
Гарний вірш. 5.0. Чомусь на думку прийшли рядки нашого сумного Гімну. І така іронія почала писатись... Але вчасно згадав про положення статті 338 КК України і остепенився. Вікторе, так тримати! Сумно, аж волосся дибки...
Можна багато чого ще додати до моїх слів, але ніхто, Олександре, не буде звинувачувати мене в брехні, - все саме так було колись, усе описане мною - оточує нас нині... Проте, я, на жаль, попри всі негаразди, без взаємності, продовжую любити Україну не тільки у віршах, а й у своїх щоденних справах, чого і всім іншим бажаю. Дякую тобі, друже, за розуміння і сприйняття мого болю...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
kraynyuk46:Так, зло і підлість трапляються серед людей. Але, на мою думку добрих, чуйних людей більшість. Вони підтримають і допоможуть. Треба вірити в к
у Вас 
0
