Скошені трави в міському парку
запахли далеким дитинством.
Запах той трав моє серце торкнув,-
Обмив, як дитину любистком.
І, згадались мені: барвисті дні,
Коса, що свистіла у батька в руках;
Зрошені ноги дитячі мої
і сонячне світло у мами в очах.
Краю, мій рідний, днів золотих!
Я ж тебе зрадив не з власної волі,
Вирвав коріння літ молодих
Та й загубився, мов вітер у полі
Бігали босі, там ноги по росам
Вітер волосся куйовдив і рвав.
Запах тих трав пам*ятаю ще й досі,
Хоч відгоріло й багато заграв.
Краю,мій рідний, я ще повернусь
До тебе не в снах , а вже наяву.
Низько тобі до землі поклонюсь
За те, що дав мені силу живу.
Сила природи , земне притяжіння
Величні і вічні, як вічна земля.
Ти зможеш порвати власне коріння,
Та не одірвеш той крик журавля.
Мучити буде тебе до скону
Те почуття, що зовуть ностальгія;
Буде пекти малиновим дзвоном,
Аж доки душа навік скам*яніє.
| 
у Вас 
0
