Віталій Старченко народився 1947 року в Дніпропетровську.
Закінчив факультет історії та теорії мистецтв Київського державного художнього інституту. Працював викладачем дитячої художньої школи, художником художньо-оформлювального комбінату, редактором республіканського видавництва «Промінь». Нині – науковий співробітник лабораторії фольклору, викладач кафедри образотворчого мистецтва дніпропетровського національного університету. Лауреат літературних премій ім. Івана Сокульського та Павла Тичини. БАБАЙКІВСЬКА КРИНИЦЯ Колодязь – дзвін. Пливуть у дзвоні хмари.
Гукнеш – здається відгукнувся Бог.
А може, голоси, що вкрали їх татари
За невідплатний український борг
Богам та бабаям за наші зради й чвари,
Якраз на гребенях примхливих перемог…
Криниця – чара. Соборний образ чари,
З якої спраглих пригощає Бог
Ефіром неба… Ґречно журавель
Нам небо подає в прим’ятому цебрі –
Прозоре, мов барочна акварель.
П’ємо з цебра. А краплі тихо дзвонять
Межи цямрин. Здається ж бо – вгорі.
Краплинами відлунює осоння. ДЕ ОСВЯТИВСЬ ВОДОЮ В пісках ріки – у золотій постелі –
Живеш відлунням тиші мезозою.
Гойдаються над річкою орелі –
Над річкою, над шерехом-лозою.
Немає в світі ліпшої пустелі,
Ніж ця пустинь, не кошена косою
Розклепаних марнот… Де тінь, там келія,
Де помоливсь, де освятивсь водою –
Отам Йордань козацька, бо – Оріль,
Яка вигойдує Душі ще не пропаще
Світання лагідне, знеболюючи біль
Її, Душі, змордованої містом,
Її, Душі, що вирвалася з пащі
Гієни, у котру штовхнув Мефісто…
ЛИК-МОЛОДИК Пелехаті барви череди
На серпневім полотні толоки
Охолоджує вечірній молодик –
Половецький місяць вузькоокий.
Його лик холодний і високий
Оспівали тут на всі лади.
Він спокійний, але він – неспокій,
Ностальгійний степовий мотив
Споконвічних втрат у нетрях тьми,
Яка днює в затінку омани…
Тче із сяйва східні килими
Та Орелі ниточку сріблясту
Уплітає у нічні тумани –
Прагне річку до світанку вкрасти…
| 
та
у Вас 
0