Анатолій Шкляр народився 1954 року в Дніпропетровську. Закінчив українське відділення філологічного факультету Дніпропетровського державного університету. Працював журналістом у багатотиражних газетах, завідуючим редакцією художньої літератури видавництва «Промінь», редактором видавництва «Поліграфіст», співробітником Управління освіти та інформатики при обласній держадміністрації. Пройшов шлях від редактора до директора всеукраїнського держвидавництва «Січ». Лауреат літературної премії імені Олександра Стовби. Розбився глечик, тьмяні черепки
Миттєво розлетілись по бруківці.
І я дивлюсь, немов через віки,
Куди потраплять глиняні мандрівці.
Хоч як не склеюй долю день по дню,
Збагнути глину – сподівання марні…
Народжений з рухомого вогню
Цей глечик із козацької гончарні.
Коли у воду грудень заглядав,
Від подиху ледь ворушились вінця.
Крижинками вкривалася вода,
Зимові пропонуючи гостинці.
Але в оазах хатнього тепла,
Що линули до тіла звідусюди,
Дзвінка вода із глечика текла
На плечі юнок, на сяйливі груди…
Немає ні образ, ні каяття,
Лише тисячолітній досвід глини,
В яких всесильних променів злиття,
Сільських криниць розчахнуті глибини.
Летить вода – бентежна, молода, -
Що мітить наші рухи, жести, риси…
Коли розбився глечик – не біда,
Ще вдосталь є небесного замісу.
| 
та
у Вас 
0