Вже догорає літо золоте
і осінь за порогом виглядає.
кипить повітря стигле і п*янке,-
у груди гріє, в губи напуває.
Ще денна спека дзвінко стугонить
на жовтих струнах сонця-клавесина
та, вечір прохолодою бринить
й туманом сірим котить по долинах.
Полуда неба синього бліда,
скрізь хмарами похмурими обвисла,
з яких стікає донизу вода,
немов із щойно праної білизни.
Вже зсипанй валками на току.
увессь врожай, і жита, і пшениці.
Чи ж стане всім доволі й до смаку,
доступна цьогорічна паляниця?
Журавлик в небі пробує крило
покликаний майбутнім перельотом.
Медовий Спас витає над селом
і виграє церковна позолота.
Червонобокі яблука в саду,
немов вино десертне, п*ють проміння,
щоб потім впасти в пелену-траву
рясну, дощем розстелену, осінню.
Коли земля і сонце віддають
свої плоди, зерном, вином налиті,
тоді вже ,- літа дні останні йдуть,
у двері, тихо осінню відкриті.
| 
та
у Вас 
0
