| Лідія Повх народилася 1961 року в селі Кушниця на Закарпатті. Закінчила Ужгородський національний університет (філологічний факультет). Кандидат педагогічних наук, доцент Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти. Лауреат обласної літературної премії імені Федора Потушняка. ПОРОГИ Камені – карпатські сірі плескачі –
Не такі уже сірі,
Не такі вже й плескаті:
Коли присісти – бачиш,
Як у них щось виблискує
Проти світла опукло
(Мабуть їх пам’ять).
Камені, що пам’ятають
Тисячоліття потоку,
Його літа і зими,
Його мохи і тугу –
Історія звору, дощів і посух,
Виписана хвилями-зморшками
На кам’яній шкірі. Камені. Кожен з них пам’ятає
Той день, коли руки
Вигребли його з намулу,
І понесли до воза,
І вклали на пахучу папороть,
І почали писати
Імена свого роду. Камені – літопис босих ніг,
Що ступали до хати,
Що шурхотіли колінцями –
Ма-ма… І човгали з останніх сил –
Востаннє – до черешні… Камені. Кожен носить у собі
Згадки про нічні обійми,
Прощання перед війнами,
Весільні танці
І поховальні плачі –
Наші камені… Розгортаю траву,
Ранюся чебрецем,
Кидаю в рот пахучу суницю –
І шукаю камінь свого порога.
Навпомацки, пальцями
Зчитую наш літопис –
Знаки давніх письмен. А над тінню обійстя
Хмарами – тіні пращурів.
| 
та
у Вас 
0