Лариса Коваль народилася 1945 року в Омську. Нині працює в Запорізькому національному технічному університеті. Потонули віки у глибинах Дніпра,
Залишились, як спогади, скелі.
Що співають вони на холодних вітрах,
Ці вкарбовані в синь менестрелі?
І злітають у небо, прозорі й стрімкі, їх пісні,
що віками не стерті.
Хилитається тінь, божеволіє Кий,
Б'ється дух, що не відає смерті.
Колобродять навкруг почорнілі човни,
Зойк козацький, солдатські прокльони.
Скільки їх, потонулих, — мільйони, і ряхтять
на воді таємничі вогні.
І вигойдують в Леті хлюпаві жалі,
Щоб у синіх ночах остудить самоболі
Та підняти у небо на збитім крилі
Золотаву пташину жар-волі.
Опускаю на воду натомлений квіт,
Хай несе його хвиля надії,
Хай дзвенить над Дніпром
Думних скель заповіт
І Покрова свята благодіє!
| 
у Вас 
0
