ДОВГА ЗИМА

В низенькій хаті темно і волого,

Хиткий, слабенький вогник каганця…

Зима, зима, така холодна, довга,

Що наче б то не буде їй кінця.

Та й у житті не менш, ніж в хаті, темно –

В шпаринах злидні, наче таргани,

Вже не жену, бо знаю, що даремно,

По всій підлозі шурхотять вони.

Мовчить село, хіба б яке весілля,

Хіба б які хрестини у дворі!..

Зачиняться і потай гонять зілля –

Вночі вовками виють димарі.

Все дме і дме пронизуючий вітер –

Від нього не сховаєшся ніде –

Дрижать старенькі, бідкаються діти,

А в вікнах світло тьмяне і бліде.

Мовчить країна, не жива, не мертва,

Не із садиб, вже виключно з руїн –

Її приніс своїй наживі в жертву

Колишній вірний – нині блудний син.

В офшорах він, на віллі дні проводить

Серед коханок і туземних слуг,

Що крім грошей дає таку свободу? –

Ні подих необмежений, ні рух.

Нащо йому, пропаща Україна,

Де хата в землю вікнами вроста

Де мати марно виглядає сина,

А син блукає по чужих містах?

17.02.2011