Це теж – Дніпро. У склянці чаю Його розхитує рука. Це теж – Дніпро. Без крику чайок У форму втілена ріка... ... Ну як же так? Я ж добре знаю, Що ти ось поряд хлюпотиш? А я до тебе – не встигаю, Беру тебе по склянці лиш. А що та склянка? Навіть спраги Вона не здатна загасить? А ти ж мені потрібен справжнім Рікою, Морем, що бурлить, Що хвилі хлюпає на берег, Що глибиною аж ляка, Де на піску, мов на папері, Кладе слова вітрів рука. Мені потрібен ти не всує Таким – однісіньким, одним,– Де у щоденні так сумує Душа за голосом твоїм, Вона сумує і не знає, Ізвідки та печаль гірка. ... У кожнім серці протікає Своя озвучена ріка.
А слово як ріка звучить і мчить аж в небо хмарки годувати .
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi:Ви знову торкнулися теми, яка є однією з найскладніших у людських стосунках - любові без взаємності, але без гіркоти, а з глибокою повагою до почуття як такого.
virchi:Ви підняли тему, яка є однією з найгостріших у нашому суспільстві - бідність людей похилого віку. Ваша поезія б'є точно в ціль, викликаючи глибоке співчуття та обуренн
у Вас 
0