Як тільки сонце заховається за обрієм,
На небі хмари наливаються вином,
Я бачу місто, розмальоване художником,
Дніпропетровськ дрімає кольоровим сном.
У парках трави спочивають оксамитові,
А в травах м`ята розливає дух п`янкий,
І над Дніпром туман молоками розлитими,
До ранку місяць заколисує хмільний.
Десь в тиші чується кохання ледь народжене,
Найперший дотик, поцілунок, тиха річ,
Ідуть за руку молодята диво-площею,
Їм спектр фонтанів стелить в ноги дивна ніч.
Дніпропетровськ, навік з тобою я обвінчана,
Бо вже не зможу я без вулиць і мостів.
Тобі вже вкотре у коханні я освідчилась,
А ти мені назавжди серце полонив.
Минуть тривоги, що тобі на долю випали,
Ти знов розквітнеш, і минуле стане сном,
Одягне місто навесні намиста липові,
І будуть хмари наливатися вином...
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 2864 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
