Серце Карпат – це, звісно, Верховина Це - серед гір благословенна є долина Це – справді - Рай, «Міжгір’я полонина» Це – як кохана, яка серце полонила Найбільш святе це місце для гуцула Це – як кохана, з ким вона б не була… Хоча найкраще, щоб вона була зі мною Як Верховина для гуцула є Святою… Чи Австрія тут, Польща, чи Вкраїна… Це Верховина - Мати. І вона - єдина Вона ж єдина для гуцула є любов За Верховину він пролив би свою кров Можливо, серед райських яблунь віт Започатковувавсь тут Вітхий Заповіт І саме тут, в Карпатській Верховині У цьому затишку, в Раю, на полонині Адама Єва призвела тоді в «той гріх» Подарувала йому радість плотських втіх Так, саме тут, на полонині, в Верховині І щастям цим ми «грішимо» усі донині Ми поринаємо у «гріх» цей знову й знов Але так гарно…! Хай живе ЛЮБОВ!!!
ГОРИ БЕЗ ТЕБЕ
Так, краще гір лиш можуть бути гори Така краса! А я самотній. Таке горе! Давно бо мене вабить лиш твоя краса Тут такі гори! Хмари вкрили небеса Хоч така злива, але я іду «гуляти» Без парасолі. Знов не буду спати Я буду мріяти. В душі вірші писати Які ж вони без тебе бути можуть? Мольфари тут ніяк не допоможуть Та що поробиш… Отже, - не дано Краса Карпат лиш надихає і вино Та все це не таке для мене й цінне Без вродоньки твоєї (це – дорогоцінне) Якби усе це було можна поєднати: Горами милуватись і тебе кохати… І все б це було разом, в поєднанні «Померти» я б хотів в такім коханні Насправді ж не збираюсь помирати Кохати лише хочу і вірші писати І на тлі гір робить твої світлини Нема тебе. Тому порожні полонини Не радують і гори, що стримлять у небо Для чого, мила, вся оця краса без тебе?
ДОЩ У КАРПАТАХ
Дощить. Хмари за гори зачепились Вологою своєю на доли пролились Перетворились вони в зливу вже усі І щось тече іще у мене по щоці… Це - дощ. Звичайно. Я ж не плачу Коли ж на тлі цих гір тебе побачу?
БЕЗ ТЕБЕ, НУ ЯКІ Ж КАРПАТИ?
Чому я скучив? Хто ж це може знати? Черемош, гори, кладка… Так, Карпати Але без тебе й диску отого Сінатри… І в горах догорають зовсім «чужі» ватри Я тут без тебе і мені чомусь так гірко Не тішать гори, ні трембіти, ні сопілки
За гори зачепилась чорна хмара... Стоять на місці - це для неї кара. Вона пручалася, просила, говорила, І навіть громом горам пригрозила... Не відпускають, як вона не капала, І чорна хмара, з відчаю, заплакала...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")