Приснився сон... Нема війни... Та під Донецьком не стріляють, а на обійсті пацани, на шалбани футбола грають. Докупи збіглись шахтарі, рідне подвір’я збіж багнюці. Вони й ще зовсім не старі, м’яча пурнають у пилюці. Як море хлинули роки - дитинство думи колисали. Що як раніше байстрюки… Ми теж у м’яч колись «гасали».
Біля відкритого вікна, з АТО «хтось» слухає новини. Йому не сниться що війна, людей довела до провини. Не вірю ЗМІ, коментарю - що вже нікого не вбивають. І хто ж, довів воротарю, що сльози очі обвивають. Навіщо біль розворушив - що тата вбито, жах проймає. Тай сльози хлопця, крик души - неповерне… Його немає…
Змістовно, емоційно - вірш гарний, але подивіться самі- "рідне подвір’я у пилюці. " та попри те - "м’яча пурнають у багнюці." цікаво...чи не правда? "сивИни. " не потрібно було б авторського наголосу, якби Ви поставили слово - провини, адже, так чи інакше, кожен відчуває якусь свою провину в тому що сталося. " що нікого вже не вбивають." тут збивається ритм, а просто треба переставити слова. що вже нікого не вбивають. Звучатиме краще - Хто нагадав воротарю - так як далі - "Навіщо біль розворушив -" тут одруківка. "разворушив " "неповерне…" не поверне.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
Пам'ятаю цей вірш ще з УПП...
