Синя даль... Це до неї мій погляд прикутий!
Вітер хвилі сідлає, за гриви бере -
І жене коней тих аж до берега Удай...
Час любов в моїм серці нічим не зітре
До краси, до цієї стрімкої свободи.
Бачиш, коси мої розплітають вітри,
Все одно у дзеркальні вдивлятимусь води -
І зоріє нехай моє щастя згори.
Я люблю заудайські простори безкраї!
Річка, поле і ліс - то єдина сім,я,
У якій до сих пір, як людина, зростаю -
Тут мої почуття! Тут Вітчизна моя!
Я в безмежжі любові! Це сильно! Це круто!
Підставляю обличчя прилуцьким вітрам,
І тече мені в серце замріяно Удай,
Відкриваючи сотні гратованих брам.
Дуже гарно,п.Світлано! Щось у Ваших словах невимовно багате, що тривожить душевний спокій, змушує згадувати щось давно забуте, але таке миле, болісне і чуттєве.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
