Хто ходить в гори? Хіба, що диваки, Що на собі несуть палатки й рюкзаки, Лишили у містах фунікульори й ліфти, Життя не уявляють, угору щоб не бігти
То все фанати – альпіністи-верхолази, Що всякої погоди в гори лазять, Спортивної статури, худі немов хорти, Як їх там не здуває вітром з висоти?
А є когорта інша, цей вірш про нас, Про тих , хто в гори пішов перший раз. Хто дома продавив диван в підлогу Чия затія в гори йти - у рідних виклика тривогу.
Нас було шестеро: відчайдушних, запальних, Що вирватись хотіли з джунглів міста кам’яних, У гори!..в гори!- кричали ми наперебій, Що з зайвою вагою запеклий ведуть бій.
І ось по заду вже спорядження придбання, І не підйомних рюкзаків турботливе збирання. Ми завтра в гори їдем із самого рання Андрій, Альона, Юра , Люся, Міша й Таня.
Нас мчить від берегів Дніпра авто, Веде на Захід автостради полотно, Де Черемош із гір тече і Прут В Ворохту наш сплановано маршрут.
Ми їхали – нам весело було в дорозі Михайло нам спиняв при першій же вимозі Де були з’їзди з траси там ставав він нам, Щоб ми сходили за кущі, чи випили сто грам.
Втомивсь Мишко весь час сам кермувати, Кому б кермо віддать, щоб трохи подрімати? Та лиш Андрію кермо він передав – Той сон у нього, неначе хто рукою зняв!
В Ворохту ми дістались в кінці дня, Там нас зустріла Мішина рідня: Гостинно розмістили, накрили щедро їсти – Нам же у гори високо із ранку завтра лізти!
Нам Мішин вуйко Ігор буде провідник, Гриби і афени збирать він в горах звик, Бере з собою в гори він два внуки-близнюки, Андрій і Ромко в гори ходять залюбки.
І ось ми стоїмо біля підніжжя гір Невѝмовна краса вражає наший зір. Туристів група, що спустилася до низу, Перепочити стала біля нас поблизу.
Оглянувши бригаду нашу колоритну, Невпевненість у кожного в очах помітну, Сказали, щоб були готові ми до вітру й зливи, Що дуже схожі ми на "зважені й щасливі"
Назад для нас уже не має вороття, Гірською стежкою на нас чекає підняття. Вперед! За кроком крок, все вище й вище Вершина Маришевської все ближче.
Не легким видавсь нашій групі в гору путь - Вже мокра спина, ноги вже гудуть, Спинюсь на мить , лиш дух переведу, Нап’юсь з струмка води і далі в гору йду
І навіть той, хто серед нас ішов останній – Сильніший він від тих, хто вдома на дивані! Під язиком у кожного по валідолу Ніхто не зрадив, не скомандував: додолу
Тече по лобі піт і краплі падають рясні, Ми в гори ліземо, ми – «черепашки швидкісні» Забрав у гору наш підйом аж п’ять годин Ми на вершині Маришевської всі – як один.
Привал! Нарешті слово це жадане прозвучало І їжу шлунку й відпочинок тілу обіцяло. Нарешті досягнули ми примарної мети, Уже сьогодні нам не треба більше вгору йти.
Привал! Тут заночуємо напевно Не будем часу гаяти даремно Нам треба табір тут розбити, палатки встановити І назбирать сухих колод, щоб ватру цілу ніч палити.
Кипить робота, кипить вода джерельна в казані Вечеряти готують "черепашки швидкісні", А поруч коні не прив’язані господарем на диво Відгонять фиркаючи мух і гривами трясуть грайливо.
Яка ж смачна вона – вечеря зварена в горах Коли відчутна втома і у спині, і в ногах, Коли гаряча миска зупи у твоїх руках, Коли шкварчить на ватрі м'ясо, що на шампурах,
Коли духмяно пахне чай із гілочок малини І котиться за гори Сонце без зупину, Коли приходить вечір і сутінки повсюди, Коли від каші запах наповнює всім груди.
Наїлись вдосталь, і не тільки чаю напились, А Юра у палатку навіть спати заваливсь Закрились очі враз його під важкістю повік І захропів…, лиш коні фиркають неподалік.
З одного боку світить нам ліхтар, З другого нам тепло дарує ватри жар. Там пожера вогонь колоду із смереки, Що вуйко Ігор відшукав неподалеку.
Погомоніли трохи ми та порозходилися спати, Щоб тілу стомленому трохи відпочити дати. Вночі проснувся я , спіймавши пару дрижаків Я раптом терміново злитися з природою схотів.
З собою я до вітру взяв Альону і Танюху, А та до Міші: "ти будеш пісяти з Андрюхой?" Палатка аж прогнулась від щедрої роси Поки вилазив то зросив собі і комір, і труси.
Аж раптом вихватив ліхтар з обійми ночі Смерек струнких сліпучо білі постаті дівочі. На кожній голочці роси нічної крапелька висить І в світлі ліхтаря дзеркальним відблиском горить.
Коли проснувсь не знаю день вже був чи ранок Та Міша вже на ватрі готував для всіх сніданок. Поснідали і знов у путь зібрались. Один за одним знову в гору підіймались.
Чим вище йдем , тим рідший ліс, закінчились смереки І непролазні хащі лелечі вже недалеко, Сплетіннями своїх гілок гірська сосна повсюди Створила лабіринт, який обходять звірі й люди.
Ще вище гірські трави і різнобарвне їх цвітіння І серед трав сіріють лисі острівки каміння. А на вершині лиш лишайники і мох, Що на гранітній скелі прижитися змогли удвох.
Із Бербенеску йшли до гори Гомул, А під ногами воєн двох відгомін: Пориті шанці, на-пів засипані окопи – Сліди від воєн світових за переділ Європи
Вздовж старого Австро-Угорського кордону Стовпи вцілілі Польські є там прикордонні. Вздовж Чорногірського хребта розкидані і тут і там Стоять поодиноко і гомонять із вітром сам на сам
А ось і Шпиці, неначе свічки скамянілії високі, Стоять над прірвою і неприступні й одинокі А далі Ребра, далі Кізляки До них дістатись можна залюбки.
Якщо ти альпініст, а не турист-романтик, Якщо ти не поет в душі – а ти десантник, Якщо у тебе кирка є й страховка, Якщо у тебе в тілі акробата підготовка
Тоді душі це поклик, не каприз, Ми ж краще трохи спустимось униз, Де озеро на нас чека Несамовите Густим туманом по пів року оповите.
Там зробимо привал і перекусимо. Гречану учорашню кашу з'їсти мусимо. Помочим ноги в озері і далі в путь - Непройдені стежки Карпатські нас зовуть.
Аж раптом стежка щезла і спуск униз крутий, В очах Альони бачу жах і погляд кам’яний. ЇЇ неначе вдарив раптово параліч, Скувало рухи тіла і відібрало річ.
Не рушить ніяк з місця хоч як її проси, Хоч ти бери її, як рюкзака, і на руках неси! До низу метрів сто, скотись як колобок - І буде з твого тіла мішок поламаних кісток.
Мишко не розгубився, став рюкзаки униз спускати І знов назад піднявся, Альону умовляти: "Тримайсь за мене міцно і не дивись униз ти І ми униз підемо, як в зв’язці альпіністи."
Сказав Юра Альоні: -" з тобою я нап’юся, Признаюсь я відверто, теж висоти боюся, Цей вид з гори до низу теж давсь мені в знаки: Спускався і ловив я в колінах дрижаки."
Ішли ми повз те місце, де селевий потік Працівників і фабрику захоронив навік. Із преса лише колесо зубчасте вниз скотилось Як пам’ятник загиблим - лежати тут лишилось.
Походу другий день, вже до кінця спливає Нам вуйко командує привал і табір розбиває А ми потомлені такі, на нас неначе пута, Із двох палаток лиш одну, подужали напнути.
Шумить потік неподалік, неначе колискова, І заколисує мене його джерельна мова. Піду вечерю проковтну і спатиму до ранку, Бо завтра знову йти в похід відразу по сніданку.
Чи то насправді так було, чи то мені наснилось? Мені не холодно було-до мене Люся все тулилась, А вранці швидко снідаємо й рушаємо у путь - По небу хмари дощові над нами вже повзуть.
Лиш тільки в ліс зайшли ми під смерекові шати, Відразу літній дощик на нас став накрапати. Цьому дощу як зустрічі із другом я радію, Що піду завтра по гриби, в душі маю надію.
Спускались лісом вниз, брели вздовж чистого потічку, Який через ходи годину перетворивсь на стрімку річку, Ввібравши в себе воду впадаючих струмків, Широким , повноводним враз стати він зумів.
Струмок нас з лісу вивів аж до самого мосту, Де вздовж дороги шикувались ми по зросту. Чекали нетерпляче ми на Мішину машину, Щоб загрузити рюкзаки і випрямити спину.
Підвіз нас Міша до місця третього привалу, Що по дорозі яка з Ворохти до Говерли прямувала. Там є галявина, що обгороджена дбайливо, Бесідка з накриттям, а це в разі дощу - важливо!
Поки ми табір розбивали, збирали в лісі хмиз, Мишко мотнувся у Ворохту й дітей своїх привіз. Софія і Андрусик теж люблять мандрувати І ніч цю з нами будуть в палатках ночувати.
Ходили ми до лісу, шукали там грибів. Та лиш один Мишко їх відшукать зумів. Ловили руками раків в лісництві на ставку, Там не спіймав я щуку велику ось таку.
Гачка враз відкусила і так разів із п’ять Воно ж ото й не диво – льоска 0,25 На четвертий день в Cолотвино купались ми в ропі Робили також фото групове де напис на стовпі,
Що тут є центр Європи, а може навіть пуп В колибі їли бограч – угорський гострий суп. Була також екскурсія в турбазу Буковель, Що цінами нагадує французький Куршавель.
Тепер не тільки взимку, там літом є принади Заради все людей, релаксу все заради. Там рукотворне озеро, атракціон і пляж Якщо в готель вселився, то загорати ляж.
Собача там упряжка, що взимку на санках Запряжена і літом – лиш тільки на візках. На п’ятий день екскурсія на гірськолижну базу Уверх і вниз підйомником проїхались по разу.
Там бізнес-вумен на прокат костюми видавала В костюмі вояка УПА мене фотографувала Там пробували ми глінтвейн, гарячі бутерброди І любувались з висоти красотами природи.
Мишку допомагали збирати сіно ми ще, А потім із машини його вкидали на горище. За день вже до від’їзду, коли сумки збирали Ми Люсін день народження в колибі святкували.
Там біля пляшки коняку мене хтось умовляв, Щоби про наш похід у гори вірша я написав. Я не пручавсь нітрохи – писати ж маю хист Про тих хто ходить в гори - давайте чистий лист…
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
