В білки на гостині.

В білки на гостині.

Зайчик лапками швиденько

Сніг розгріб навкруг ялинки:

Поласую я смачненько

Чи грибочків, чи малинки.

Впрів, втомився і заплакав:

- Що таке? Не розумію…

І не має навіть знака.

Чи шукати я не вмію? –

Білка зверху споглядала

Із дупла м’якого свого

Й зайченя пошкодувала,

Пострибала вниз до нього.

- О, невже, пускаєш нюні?

Мудрим сльози не пасують.

Глянь, який же ти гарнюній,

І не плач, нехай не чують. –

- Зголоднів. Грибами пахне…

Я від ранку їх шукаю. –

- Це твоє старання марне –

У коморі їх тримаю.

Назбирала, насушила,

Ще й горішків і малини,

Щоби сито спочивала

В час зимової години.

Пообідав зайчик смачно.

Білка щедро пригощала.

Поклонився білці вдячно.

Та ще й мудрості навчала:

- Бачиш: Вечір наступає.

Там, де будеш ночувати,

Хай про те ніхто не знає.

Лиска любить вас шукати.

- А-а-а, згадав науку:

Треба слід свій закрутити,

Щоб не впасти лисці в руку,

В її череві спочити. –

І став зайчик-побігайчик

Вісімки й круги писати –

Вже навчився трохи знайчик

Як зимою виживати.