Стоїть небагата й непишна
Старенька хатина в саду.
Біленька й розлога, як вишня,
А в нас викликає нудьгу. Бо звикли до пишних хоромів,
Високих й багатих палат,
Що кличуть заможних баронів
До щедрих і заздрісних свят. Старенька моя, біла хато,
Приймала ти щастя й біду.
І в затишні теплі кімнати
Ти друзів скликала в журбу. Бриніла ти піснею дзвінко
І радість таїла кругом.
Тобі, моя рідна хатинко,
Я низько вклонюся чолом.
| 
та
у Вас 
0
