Моє село
Ніжно похилились верболози
Над синьою річкою Стир,
Не страшні їм сиві морози
Панує тут тиша і мир.
В річці купається синя блакить,
Небо прозоре сія,
Вітер легенько гіллям шелестить,
Тут Батьківщина моя.
Сніг обвівають зимові вітри
З кущів, що над річкою сплять,
В сивій і тихій задумі вони,
Ніжно про щось гомонять.
Ранки солодкі бентежать щодня,
Цвітом калини горять,
Квітне, мужніє душа тут моя,
Роки невтомно летять.
Щиро я рідне село люблю,
Єдине на цілий світ.
Пам'ять про нього навік збережу,
Немов загадковий цвіт.
Додав: Лореляй (12.05.2010)
| Автор: © Людмила Горбата
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 5
Порядок виводу коментарів:
За замовчуванням
Спочатку новi
Спочатку старі
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
virchi : Твір наповнений світлом, як молитвою за те, що багато хто сприймав як буденність, але тепер – як подарунок. Прості слова набувають сили, коли за ними
virchi : Який милий і світлий вірш! Після всіх важких тем про війну та біль - тут відрада (не в мінус іншим віршам про страждання народу!) . Ви створили
virchi : Так, маєте рацію. На відстані усе інакше, але справжній біль і страждання - тут, на Батьківщині
НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА