Мир – це спокійна
благодать,
У ньому відсутня
будь-яка боротьба
Але чи можемо ми
заслужити Там миру
Не поборовши
гріховну сутність свого єства?
/із недописаної
книги невідомого автора/
Сходив ранок у діброві
Прокидався новий день
Щоб наблизитись до мрії
Знищити міцні окови
Викинути грубі киї
Поринати в мудрість вчень
Ніби в барви веселкові.
Наче вчора линув голос
Співу вільних сподівань
Повалили гніт чужинців
Всіяли життєвий колос
Тільки птахів-українців
Відцурались катувань
Замкнуте зірвали коло.
Та чомусь у вільній зграї
Миролюбних пташечок
Для збагачення достатку
Хитрувати на врожаї
І «кисневому» податку
Став же власний ватажок
У своєму ж ріднім краї.
Почалася давня доля
Не чужинці, а свої
Управляють батогами
Наповняють власні вола
Попихають бідняками
Із батьківської ж землі
Чи втекла вчорашня воля?
Знову птахи, мов у клітці
Важко трудяться й живуть
Бідні та багаті духом
Дружно в утопічній спілці
Впевненим і жвавим рухом
Крізь століття гідно йдуть
Мир, збираючи по нитці…
|