Василю Стусу.
Пророк,замучений в неволі,
ні ким не скорений, пішов з життя.
Він був правдивцем злої долі,
Що кликав грішних всіх до каяття.
Пророк, що в Бога був поетом,
розносив правду на своїх віршах.
Йому ж, читала смерть сонети
у сталінських мордовських таборах.
Чому зреклись ми світла й честі,
на фальш зміняли цінності земні?
Тепер сліпі, на перехресті
вождя собі шукаємо в пітьмі.
Омиймо руки у спокуті,
свої гріхи очистьмо у псалмах.
Вернімо світло в наші душі,
слова любові й віри на вуста.
В тюрмі закуті у темниці,
змордовані в невинності святій,
талант і геній самовидця
засяють нам у світлості своїй.
І він воскресне , і повстане
кайдани духу скине, владу пут;
розірве морок і розкаже,
чому до нас апостоли не йдуть.
| 
та
у Вас 
0
