Здається, іноді звання «патріотизм»,
Чи не образа, дикий архаїзм.
Але, на щастя, волею Творця
Нам Українські вкладені серця,
І наша мова, вільна, наче птах,
Несе любові слово по світах.
Сопілки спів, калинові гаї,
Лелека – символ щастя у сім’ї,
І вишиті барвінком сорочки,
і з вічності у вічність – рушники.
В усі часи той звався – патріот,
Хто шанував країну і народ.
(Чи справжній патріот в своє подвір’я перетворив би, нишком, Межигір’я..).
***
В Межигір’ї тиша, Межигір’я спить,
На порозі хати наш гарант стоїть.
Погляд переможця вперся у зірки:
- Ось вам, запорожці, предки-козаки.
Орлики, мазепи, - всіх я обскакав,
Витяг чуб з халепи, ворогів здолав!
Мріяли про волю, - я її здобув!..
Раптом, край гольф-поля шепіт він почув:
«Гей, прийом, как слышишь, на посту нє спать,
Шеф с забоя вышєл яйца почесать.»
(Це ж які зарплати платять за оце,
Щоб охороняти владнеє яйце).
Сильна і велика в президента рать,-
Тільки ж від зневаги як охоронять?
***
Я Ангела побачив уві сні,
До мене промовляв він тихо –тихо.
Дивився в очі я його ясні,
І зрозумів, що відверне він лихо.
Мій сон тривав, здається, мить одну,
Але слова у пам’яті лишились…
Вже ранок за вікном, немає сну, -
А на папері ці рядки з’явились: -
Я – Ангел твій! Господь мене послав,
Щоб я життя зберіг Йому на славу!
Щоб я про дух зневірений подбав,
Надію дав на добру Божу справу!
Я поруч, - тільки руку простягни,
Я біль потишу і душі, і тіла.
Любов Господню серцем осягни,
Хоч тіло, і душа твоя зболіла.
Поклич мене, хоч криком, хоч в думках, -
Я біль і смуток донесу до Бога!
Того, хто Шлях шукає по стежках,
Чекає світла, праведна дорога.
Я – Ангел твій! Тримайся за крило
Важкий тягар якщо несила,
Дозволь утерти сльози, і чоло,
І віруй, що Любов тебе зцілила!
***
Материнське Слово.
Сину мій, народжений в муках і любові,
Серця крик почути спробуй в материнськім слові,
Біль душевний зі сльозами вилити несила, -
Я ж у Долі тільки щастя для тебе просила,
Я твої малі долоні у своїх тримала,
І важкі, мов з гір каміння, негоди долала…
То, невже, моє дитятко, марно я трудилась,
Щоб твоє життя, мов скельце, на друзки розбилось?
Не віддам тебе, мій сину, безжальному звіру,
Віджену від тебе лихо і чорну зневіру,
Я Любов’ю твою душу зцілити зумію, -
І в твоє зболіле серце я вкладу Надію!
|
та
у Вас 
0
