Тарасе, поглянь на свою Україну, Невже її доля - загинуть під тином? Кайдани, що ти закликав розірвати, Ми й досі із шиї не хочемо зняти. У злиднях конає нещасна країна, Хіба така доля твоя, Україна? Немов у часи Кобзаря завітали, Ми знов жебраки, знов «окраїной» стали. Очима голодними дивляться діти, Старцює народ, хоч і вміє робити, До влади деруться нікчеми пихаті, Задурюють голови брехні завзяті. Стомились від бою, зневірились люди. Чи думав ти, Батьку, що так воно буде? А може даремно я плачу, сумую, І слово твоє Україну врятує!.. Згадаймо про гідність! Козацтво, до бою! Нехай рідна Ненька проститься з журбою. Не шаблі, а розум і честь переможе,- І хай нам Господь в боротьбі допоможе! (1998р.)
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
kraynyuk46:Сумно, п. Таміло. Чомусь за нас самих вирішують нашу долю чужі старі діди. Дивно. Огидно. Та тільки подавляться вони тим ягням. Ось побачите!
у Вас 
0
