Тридцять другий, тридцять третій –
Страхітливі дати.
Свої своїх сіли жерти,
Щоб рід врятувати.
- Бий! - У вічі струм кривавий.
- Хто ж взна чия туша?
Свій рід вони врятували
Та згубили душу.
На пероні, мов в трупарні,
Оком кинь - все трупи,
А над трупами начальник –
Згортає до купи.
Всі підлеглі, як примари,
Жах в очах палає,
Те начальникові марне –
Він жалю не знає.
Трупи різні - білі, чорні,
Різнобарвні трупи,
Та що колір? - усіх горнуть
До одної купи.
Мов колоди, їх швиряють
У пащі вагонів,
Та вже повно - випадають,
Лежать на пероні.
Позбігалися собаки –
Та гризти, та гризтись.
Один рика, другий тявка –
Усі хочуть їсти.
- Відгоняй! - кричить начальник,
Та сучці під ребра,
А та навіть не скавчала,
Бо була вже мертва.
Пошвиряють, позакриють,
Помиють перони...
Ой, у степу рясно зріють
Виноградні грона.
І пшениця добра зріє-
Не осягнеш оком,
Але люди не радіють –
Знають, що до строку.
Упливе на пароплавах
Пшениця за море.
На уміцнення державі,
Народу на горе.
1991
|