Розлихословилось, Тарасе!
Геть нидіє земля і гай…
За козаками січ вже плаче…
І не впізнати рідний Край.
Весь люд чумний в містах і селах,
Хоч панщини нема давно,
І молодь ходить невесела,
Бо виросла на ГМО.
Степи не чують того співу,
Що радісні несли пісні…
Подарували море гніву
Нам « українські москалі».
Заполонили Україну,
Добра накрали й нагород,
Плюндрують мову солов’їну,
А з нею ввесь чеснИй народ.
Не чують люди твого слова…
Чвалають мляво, мов глухі,
І де б не став – одна розмова
Про гроші тлінні та лихі.
Ідуть роки… Пливуть століття…
А ми все ті ж, як і колись,
Трясемося від лихоліття
Так, ніби з горем вже зрослись.
Ти бач, Тарасе, ця зануда,
Як заржавіла у життях…
Відколи коримось абсурду,
Ніяк не знайдемо свій шлях…
О, Боже, дай нам тої мочи!
Наснаги, Господи, подай!
Зібрати люд, що волі хоче,
І захистити рідний Край.
| 
у Вас 
0
ни.
