ЯСТРУБ

Видивляюся крізь хмари,
Там такий хтось рідний серцю -
  Яструбина в небі пара
Вище й вище... Не вдається
Досягти до дна - не річка ж,
Крилам сил де взяти стільки?...
Раптом бачу - між смерічок
Яструб сивий сів на гілку.
Він пірнав у високості
І орав крильми всі хмари,
Розтинав їх на покоси,
Малював чудні' примари,
Гнав вітри по небоcхилі,
Витинав химерні пазли... -
Потішав так свого сина
Батько-яструб, аж до спазмів.
Розважав пташа щосили,
Вчив його літати справно,
Рвав на шмаття вітром крила...
Не розбився. От і славно...

Тож земля, мов рідна мати,
Дала птахові притулок,
Хоч для яструба літати -
Був єдиний порятунок.
Сивий птах тепер в гніздечку,
Чистить втомлені пір'їни,
   Марить злетами сердечко...
     Яструб, сину - українець!...