Кому, народе, ви свою сердитість, виплескуєте у повітря? Турбуєтесь про різновидну ситість, не радує з небес сузір'я.
Ну, звісно, ми ж самі побудували, цей край, в якому тихо стогнем: все дерлися у світло, та й не знали, що шлях цей був лиш гіркодолий.
Байдужості каміння назбирали, мовчанням разом змурували, країну, де глибокі, рвані рани, гріхами совість розікрали.
Тепер живіть і саморобний пийте, нектар, який в сосуд вмістили, бо він з діянь всіх наших народився і каплями у долю влився.
|