Отаманам Холодного Яру,
Лицарям Чорного Лісу
Підіймемо там слави
заграви,
Де є ще брехні завіса.
Через сто літ всіх їх
возвеличать,
Подвиги всі достеменно,
Золотими рядками
запишуть
Кожного, всіх поіменно.
Їхню пам’ять стирали на попіл,
Крили всю правду
брехнею.
Та нова, вже повстанська, епоха
З Яру зайшлася
зорею.
Ті події, розчинені в
часі,
Постаті мужніх героїв,
виринають у пам’яті
нашій,
Кличуть повстати за
волю.
Як сідлали коней вороних
Отамани Холодного Яру,
Соколами злітались до
них
Гайдамаки повстанського
краю.
Розлітались, мов воля,
на крилах
По козацьких стежках і
шляхах
І ні кому вони не
корились,-
Ворогів розбивав
переляк.
Гордість кликала, звала
до бою
За свободу і гідне
життя.
Отамани вели за собою
Духом сильних до
сильних звитяг.
Їм лиш, кулі шептали
молитви
Душі в боях очищались.
Тут повстанської крові
пролито…
Вражої злої немало.
Це повстанці із духом
від криці,
Воля була їм святою
Та, ганьба зародилась в столиці,
У надрах влади брудної.
У високих і темних хоромах
У штабі всіх військ УНР
В генеральських, ще
царських погонах,
Правив кремлівський
есер.
Командарми, мов діти без
тями;
Армію, тисяч у двісті,
Розорили: полки з куренями,
Згідно розробок
чекістів.
За півроку такого
гетьманства,
Лише четверта частина
Загартованого вояцтва
Стала на захист країни.
У тій Раді Центральній,
як нині,
Правив всім хаос суцільний,
Відбулася там зрада Вкраїні,
Німцям в угоду
й Росії.
В головного тоді отамана
Війська, Симона Петлюри,
Особиста була охорона,-
Двоголової натури.
А на чолі контррозвідки
Козачок був засватаний
У ВЧК більшовицькій
Гідності втрачений.
Отамани в боях підіймали
славу звитяг України
А бездарні вожді й
генерали
В зраді її
утопили.
Останній бій отаманів.
А як випало втрапить в
неволю,
Під час операції «Щирі»,
Піднялись голіруч всі до бою,-
Здригнулись тюремні
стіни!
Їх десяток, орлів – отаманів,
У лук'янівській в’язниці,
Разом з вірними їм
козаками
Вироку не стали коритись.
Лиш одними руками, без зброї,
Смертники, воля, - із криці,
Відібрали всю зброю у конвою,
Не знала такого в’язниця!
Горді, приречені в’язні до страти,-
Кращі сини України
Не віддали життя свої
кату,-
По кулі собі лишили…
Тридцять вісім героїв
повстанців,
Їм би жити й кохати…
Натомість лишились запроданці,
Ще й досі чекають
розплати.
Не проспіть, не прогайте
хвилину,-
Долі останню надію,
Щоб підняти з колін
Україну
Треба ворога вибити сміло.
************
Пам’ятати це мусимо й знати,
Хто розколов і руйнує
Рух повстанський в Україні нашій,-
пастку нову нам готує.
23,09,2013,
|