МОНОЛОГ ІЗ 33-ого

                             МОНОЛОГ ІЗ 33-ГО

                    Вертаюся  я  спогадами  вашими

                    У  рік  той,  де  мені  навіки  сім.

                    Я  так  хотів  посмакувати  кашею!

                    Мене  не  треба  в  яму  –  ту,  де  всі.

                                Там, може, хтось, не  вмерши,  заворушиться,

                                А  я  злякаюсь... Ні,  ще  не  несіть!..

                                Хай  я  спочину  вдома  -  он,  під  грушею,

                                А  ви  мене  землею  притрусіть.

                    Щоб  чув  я,  чи  матуся  скоро  вернуться,

                    Чи,  може,  хтось  просити  щось  прийде.

                    Не  йде  ніхто... Лиш  ніч  шепоче  вербами.

                    Голодна  ніч!..  Нестерпно  довгий   день...

                                Приходили!  В шкірянках. Та пішли  ні  з  чим.

                                А  на  одному  –  татків  був  кожух.

                                Всі  хатні  -  так  далеко:  аж  за  глинищем.

                                Я  з  грушею  домівку  стережу.

                    Для  кого?  А-а-а... Не  знаю,  чи  буде  життя,                  

                    Чи,  може,  завтра  прийде  судний  день.

                     І  чим  зустріне  хата?  Не  одежею,

                     Не  скибочкою,  не  теплом   людей.

                               У  хаті  порожньо... Лиш  образочок  світиться.

                               Над  ним  ясніє,  мов  хлібина, німб.

                               Дай  хліб  насущний,  Отче,  і... дай  відповідь:

                               Чому  спинився  рід   наш  на  мені?!!

(@ Любов СЕРДУНИЧ, зб-ка "ОдКРОВеннЯ", 2007).