♥ ♥ ♥
Доба незалежности не зачепила Донбасу,
Де ще ностальгія за словом „СРСР”.
Вітрини і вивіски не поступилися часу,
На мову державну плюють губернатор і мер.
Воно ж хворобливе, підкреслення того обличчя.
Бо не самобутність – відрубність керує чуттям.
Рятуй нерятованих, о 21-е сторіччя!
Це крик у пустелі, що має – й не має! – життя.
Римляни праві: чия влада, того буде й мова.
А тут, в Україні, бог – мова мордви і москви.
Вчуваєш в усьому шкідництво, і помсту, і змову.
Злоба тут престижна, солодша медів і халви.
І стало... шкода, бо Донбас – не окрема держава,
А просто колонія в тої ж хапуги Москви.
Хто їй поклоняється, той – як рабиня-забава.
Хоч пряником манить, а гірше вона татарви.
А поки усіх до прозріння згуротовує слово,
Донецьк і Луганськ вже никають, і в чорну добу
Приклеять їм назви – і, бачиться, не випадково! –
Наприклад, Ахметовград чи Януковичбург...
(@ Любов СЕРДУНИЧ, зб-ка "ОдКРОВеннЯ", 2007).
| 
у Вас 
