Сидить бабуся вечером на ганку, пильнує небо, скоро її час. Та вже скоріше б ....і до цього ранку..... хоча жива...та погляд давно згас. Пройшла війну, на ній здобула волю, переступивши з страхом за поріг. І вже на старість, випросила долю, сформовану з невільницьких доріг. Бабуся плаче, сльози, як крижинки, стікають в вічність, капають із щік. Товсте волосся й очка намистинки, відверто просять приховати вік. Фотоальбом , як згадка про минуле... Хліб за копійки, правда за життя. Те, що було, давно уже відбуле, якось звучить фальшиво каяття. Сидить бабуся, дивиться у небо, і тихо так...за що, Боже,..за що. Чому сини пішли уже до тебе, Іще для них, нічого й не було? І що, за незалежність, нам померти, а незалежність, ніби й не життя. А так би, Господи, та лихом усе стерти, подарувати дітям майбуття. Сидить бабуся в оповитку ночі, шукає правду, де її нема. Зів`яле тіло і безсмертні очі, бабуся усе вирішить сама.
Та бабуся наче Україна... Мені сподобалось. Поставив би "5" якби міг. Дякую за вірш.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
